Вибори на Донбасі – лише після виведення російських військ

    Таку чітку  заяву зробив  президент України Володимир Зеленський   на  брифінгу після зустрічі з президентом Естонії Керсті Кальюлайд 13 вересня  в Києві.  Зеленський наголосив, що Донбас  — це Україна, і там мають бути місцеві вибори, але за українським законодавством.

Питання виборів на Донбасі нині  стало каменем спотикання загалом для завершення війни в Україні і відновлення її цілісності.
Наш президент  звернувся з пропозицією  якнайшвидше провести саміт  Норманської четвірки, щоб нарешті реально зрушити з місця цю надважливу справу, що тягнеться вже 5 років, — покінчити з війною в центрі Європи.
Але Росія, вкотре вже брутально, висуває попередню умову: всім країнам Норманської четвірки негайно погодитися на так звану «Формулу Штайнмайєра», в тому числі Україні. І ось коли у відповідь президент Зеленський всього лише заявив, що на саміті буде обговорена і ця формула, у нас піднявся ґвалт деяких суперпатріотів про «зраду і капітуляцію». Така  істерика не нова всі останні місяці, з приходом нової влади. Істерика, бо жодним чином не було сказано, що Україна згодна на цю формулу. А обговорювати  воюючій державі  в історії чого тільки не доводилося. Отже, по порядку
    Норманська четвірка. Це 4 держави, які ще 5 років тому взялися врегулювати ситуацію на Донбасі після путчу сепаратистів, підтриманого Росією, і відірвання частини Донбасу з-під контролю Української держави. Це, звичайно ж¸ сама Україна, Росія, а також Німеччина і Франція, найбільші держави Європи, як посередники.  Оце і є вже 5 років учасники  Норманського формату, Мінського переговорного процесу.  А названий він за Мінськими угодами, укладеними в столиці Білорусі.
    Мінські угоди. Вони складаються з двох частин. Перша — Мінський протокол, підписаний  5 вересня 2014 року. Підписанти — Україна,  Росія, ОБСЄ.
    ОБСЄ — Організація безпеки і співробітництва в Європі. Утворена рішенням знаменитої Гельсінської наради держав Європи, США і Канади у 1975 році. На цій нараді фактично було зафіксовано підсумки Другої світової війни, а найважливішим рішенням,  поряд з  постулатом мирного співіснування держав, незалежно від їх політичного устрою, став принцип непорушності кордонів, що склалися по війні. Саме цей принцип першою у 2014 році порушила Росія, окупувавши частину території іншої держави — український Крим.
На жаль ОБСЄ, створена для підтримання миру в Європі, за 40 з лишком років показала свою слабкість — надто вже різними є інтереси країн, особливо ключових держав континенту.  Ця пасивність Європи проявилася і під час  подій  на Донбасі.
На Мінські угоди Україна змушена була піти після поразок нашої армії в перші тижні заколоту і агресії на Донбасі. Спроби цієї знекровленої армії повернути Донецьк  і Луганськ і загалом втрачену територію не вдалися. А знекровлена армія, як і держава, була попередніми кількома роками антиукраїнського режиму регіоналів. При пасивності і потуранні  нашого політикуму, так званої політичної еліти, багато з якої і нині в «еліті» і кричать про «зраду». А зраді вже не один рік чи й десятиліття. До речі, і при потуранні тоді ще не повністю деградованих так званих національно-демократичних сил, які зараз давно вже на узбіччі політикуму, але чи не найбільше кричать про «зраду».
Отже, поразки, підписання ганебних, як це й буває для розгромленої сторони, угод. Звичайно ж, як і при  будь-якому перемир`ї в історії,  першим пунктом угод ішло НЕГАЙНЕ, того ж дня, припинення бойових дій. Пункт, який не був виконаний жодного дня за ці 5 років.
    Мінські угоди передбачали  ухвалення Закону України про особливий статус наших відірваних територій. І особливі вибори місцевої влади на цих територіях. І амністію учасникам путчу.   Все, що так і не було виконане, що й зараз на порядку денному і що в гарячці іменують як «зрада».
Є в Угодах і пункт: «Вивести незаконні збройні формуваннявійськову техніку, а також бойовиків і найманців з території України». Звернімо увагу: тут не сказано про виведення саме російських військ, адже від того дня і по сьогодні позиція Росії — «Іх там нєт». А наша держава так і не змогла офіційно довести, що «вони  там є». Принаймні, це офіційно, юридично досі ніяк не визнають  держави Європи і світу.
На виконання Мінського протоколу Верховна Рада швидко   ухвалила  Закон України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Тобто, це уже закон про їх  особливий статус.
Законом передбачалося провести вибори місцевої влади на цих територіях  у  грудні того ж 2014 року. Звичайно ж, за законодавством України, загальним чи окремо ухваленим на ці території.  Але сепаратисти, які  проголосили утворення ніким не визнаних так званих Донецької і Луганської «народних республік», знову ж під прикриттям Росії провели тут так звані місцеві вибори раніше, у листопаді. Їх теж ніхто у Європі не визнав законними.
Однак, ці території  і далі залишалися поза фактичною юрисдикцією нашої держави. І тривали бойові дії.
Відтак,  11— 12 лютого  2015 року в Мінську відбувається   уже саміт глав держав Норманської четвірки. Президенти України, Росії, Франції — Порошенко, Путін, Олланд, канцер Німеччини Меркель. Підсумком стає друга частина Мінських угод, їх продовження. Назва документу — «Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу». Характерно, що лідери чотирьох держав узгодили цей документ, але не підписали — церемонії підписання не було. Втім, все ж, це угода чотирьох найбільших держав Європи. За дорученням їх глав підписали документ учасники  діючої і сьогодні у Мінську Контактної  групи з представників України,  Росії і —  самопроголошених ДНР і ЛНР. «Комплекс заходів» повністю підтверджував Мінський протокол.
Минув рік. На Донбасі жодних реальних змін, натомість триває війна.
І тут, очевидно ж, від Німеччини,  у 2016 році виступає зі «своїм» планом, «Формулою», міністр закордонних справ ФРН  Франк-Вальтер Штайнмайєр. Міністром він побув двічі, у 2005— 2009 та 2013 — 2017 роках. А 12 лютого 2017 року обраний президентом Німеччини. Цю формулу тут же підтримала Франція.
    «Формула Штайнмайера» стосується лише одного пункту Мінських угод і завершення військового протистояння в регіоні. Але пункту дуже важливого —  визначення статусу  окупованої частини  Донбасу.
Формула пропонує  одночасне ухвалення Верховною Радою поправок до Конституції, за якими Донбас отримає особливий статус,  а також  проведення там  виборів, після чого Росія виведе свої війська й техніку з території ОРДЛО (Особливих районів Донецької та Луганської областей).
   Україна рішуче відкинула такий варіант. Наша позиція — спершу виведення іноземних (російських) військ з нашої території, одночасне розформування збройних угрупувань  сепаратистів, відновлення нашого контролю над  державним кордоном, тобто відновлення суверенітету держави над цими територіями,  і лише потім вибори. Звичайно ж, за українським законодавством.
Ось у чому ключове протиріччя, яка зависло і на сьогодні.
Правда, «Формула Штайнмайєра» теж  пропонує  обрання місцевої влади на окупованому досі Донбасі через чесні, демократичні вибори відповідно до стандартів ОБСЄ. Але з лукавою різницею — цю чесність і демократичність ОБСЕ має констатувати по завершенню виборів. І лише тоді — відновлення нашого суверенітету над Донбасом.
    В той же час, і ось в чому манівці опонентів України, давно відомо, що ОБСЄ не визнає ́́ чесними і демократичними вибори на такій-то території  у присутності  тут іноземних військ. Під дулами чужих автоматів. Інакше як можна говорити  про діяльність тут на виборах  Центрвиборчкому України, окружних та інших виборчих комісій, про виборчі права партій, засобів інформації. Тут, де вже понад 5 років не діють жодні структури влади Української держави. Цього не зможе забезпечити працююча тут Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, ні за своїми можливостями, ні, власне, й за своїм статусом.
А що таке вибори «в присутності» агресора —  світ уже побачив на так званих  референдумі і виборах в окупованому Росією Криму.
Присутність на півострові російських військ, на жаль, була обумовлена Угодою про перебування тут Чорноморського флоту Росії, підписаною Україною з Росією після розпаду СРСР, у 1997 році. Це окрема і тяжка тема — ця Угода. А  на початку 2010 року ще й відбувся реванш регіоналів, зумовлений  ганебними  кількарічними чварами переможців першого Майдану, Помаранчевої революції, цієї начебто державницької влади. Регіоналами тут же  було  підписано сумнозвісні Харківські угоди.  Їх підписав новий президент Віктор Янукович у перші ж  тижні президентства. І слухняно ратифікував у квітні того ж 2010 року  ще навіть не «переформатований» регіоналами під себе парламент  6-го скликання.  І політичні  сили, в тому числі першого Майдану, мовчки це «проковтнули». А багато хто з цих політсил і досі активно в політикумі, в тому числі і в новому парламенті.
Між тим, Харківські угоди продовжували термін перебування російських військових у Криму, який мав завершитися у 2017 році, одразу аж на 25 років після цього. По 2042-й рік! Ось де  дійсно була зрада, ця прелюдія захоплення Криму.
А те, що навіть цими недолугими угодами чітко передбачалося, скільки і де саме в Криму може бути російських військових, це для Росії «не писане».
І ось на тих  кримських «референдумі і виборах» російські автомати і автоматики стояли по всьому півострову. Що, спершу заперечуючи, невдовзі  визнав і Путін. Заявив, що росіяни стояли «за спинами» виборців, щоб забезпечити чесні і демократичні вибори.
Цей екскурс  зроблено не лише для того., щоб  проаналізувати  нашу недавню історію, що у нас роблять дуже неохоче. А головне — щоб запитати: чому ж  тепер на Донбасі пропонуються вибори під чужими автоматами за спинами?  Це запитання до тої ж Європи, насамперед,  до Франції, Німеччини. Адже вони теж не визнали анексії  Криму, як не визнав її і світ, та ж ОБСЄ, ООН. То чому нам пропонують таке?
Як бачимо, позиція України тут сильна і справедлива. І якщо Європа, світ дійсно хочуть «чесно і справедливо» завершити війну в центрі континенту, хочуть відбити бажання у агресорів топтати Заключний Акт Гельсінки-75, принцип непорушності кордонів, то вони мають підтримати Україну в головному. А це — припинення війни і відновлення цілісності України, включно із загарбаним поки що  Кримом.
А  деяким нашим суперпатріотам варто б стишити галас. Бо це ще запитання — в який бік віють ці  їх галасливі протяги?
    Петро АНТОНЕНКО ,
    редактор газети

 

 

 

Опубліковано у Світ. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s