Вибори в Україні: час робити реальну трансформацію

В нинішньому 2019 році в Україні пройшло двоє загальнонаціональних виборів — президентські і парламентські. Головний їх підсумок — кардинальне оновлення вищої державної влади, і в особі президента   . і в парламенті. Новий президент Володимир Зеленський  і його партія «Слуга народу» здобули не просто переконливу, а рекордну дня нової історії України перемогу.

Президентські вибори відбулися в установлений термін: перший тур — 31 березня, другий — 21 квітня. Так що попередній президент країни Петро Порошенко відслужив на посаді належні за законом 5 років. А от парламентські вибори пройшли дещо дочасно. Вже одразу по вступу на посаду новий президент Володимир Зеленський своїм указом розпустив парламент — Верховну Раду і призначив дотермінові парламентські вибори на 21 липня.  Мотивація була цілком очевидна: якнайшвидше і в комплексі  оновити державну владу. І підсумки парламентських виборів та активний початок роботи  нової Ради показали виправданість таких намірів.
Юридично підставою для розпуску главою держави парламенту стала відсутність передбаченої законом правлячої коаліції. Вона фактично  розпалася понад 2 роки тому, а закон дає всього місяць на формування нової. Втім, попередній парламент 8 скликання і так проіснував майже повну каденцію у 5 років, адже був обраний восени 2014 року.
Критики дочасного, всього на 3 місяці раніше,  розпуску тієї  Ради якось забувають, що і та розпущена президентом Зеленським  Рада 8-го скликання  була обрана на дочасних виборах. Причому, Рада 7-го  скликання, яка діяла перед цим, проіснувала всього 2  роки, вона була обрана восени 2012 року. А після перемоги другого Майдану, Революції Гідності, й обрання весною 2014 року президентом Петра Порошенка стало очевидним, що існуючий парламент має бути замінений. І Порошенко теж розпустив його і також через відсутність правлячої коаліції. Це юридичний бік справи.
В політичному сенсі абсолютно несподіваною стала переконлива перемога на

kinopoisk.ru

виборах президента Володимира Олександровича Зеленського. Йому 41 рік, він актор естради і кіно, а також організатор шоу-бізнесу і досить успішний в цій царині бізнесмен. Ще за кілька місяців до виборів  його балотування здавалося лише екзотикою. Між тим, очевидно, що деякі політичні і бізнесові еліти України, які, власне, і керують політичним життям країни, всерйоз обрали цей проект для оновлення влади. І марно говорити, що Зеленського привели до влади олігархи, тобто крупний бізнес. Та всіх президентів України приводили до влади олігархи. Хіба що крім першого. Кравчука, бо тоді, на початках незалежності,  великого приватного бізнесу в країні просто не існувало. Втім, Кравчука привела у владу тодішня компартійно-радянська еліта, номенклатура. Всі подальші глави держави ставали такими лише при підтримці тих чи інших бізнесових кіл. Адже у нас гроші приводять у владу, а влада дає можливість нагромаджувати гроші.
     І все це від того, що в Україні не розвинене нормальне громадянське суспільство. Воно передбачає нормальну політичну структуризацію, а у нас натомість політичний цирк з його  більш як 350-ма партіями. І вони в переважній більшості просто політ-холдинги по обслуговуванню олігархів. Так само недорозвиненими, недемократичними є громадянський сектор і медіа-простір.
В цих умовах кардинальне оновлення правлячих еліт, політикуму варто сприймати  без зайвої ейфорії.  Адже річ не в тому, хто прийде на владний Олімп, а в тому, що в країні вкрай потрібно  розвивати нормальне громадянське суспільство.
Хіба це нормально, коли на президентських виборах балотувалося аж 39 кандидатів. Причому, лише 9 з них набрали понад 1 відсоток голосів. Ще 10 набрали всього понад одну десяту відсотка. І аж 20 кандидатів набрали лише по скількись  сотих одного відсотка голосів, тобто 0,0 і далі. Тобто, подвійні «політичні нулі»
Володимир Зеленський легко, з подвійною перевагою над ще діючим президентом Порошенком, виграв перший тур виборів. А в другому показав феноменальний і рекордний для всіх 7-ми наших президентських виборів результат — 73 % голосів. Порошенко набрав 24 %.
Це й ж саме повторилося  на виборах парламенту 21 липня. Партія  президента Зеленського набрала 254 мандати, впевнено перемігши по обох складових нашої змішаної виборчої системи — і за партійними списками, і по округах. І вперше в нашій новітній історії одна партія  одноосібно здобула більшість у парламенті.
Конституційно у Верховній Раді 450  народних депутатів. Але через окупацію Росією Криму і нею ж та місцевими сепаратистами частини Донбасу вибори на цих територіях, вже на других виборах поспіль, не проводяться. Ні за партійними списками, ні по округах. А тут сумарно 26 виборчих округів. Ось від них депутати Ради й не обрані, то ж у нашому парламенті знову лише 424 депутати.
Друге місце на виборах Ради набрала партія «Опозиційна платформа — За життя», це, за суттю, перефарбована колишня правляча при Януковичу Партія регіонів. Третє місце зайняла «Батьківщина», очолювана Юлією Тимошенко. І лише четверте  — партія Порошенка «Європейська  солідарність». Останньою з партій, що подолала рубіж у 5 % голосів і пройшла в Раду, стала нова партія «Голос». Це ще один політпроект,  дещо схожий на «Слугу народу», адже очолив партію теж артист, відомий український співак зі Львова Святослав Вакарчук.
Блискуча перемога партії Зеленського  «Слуга народу» дозволила буквально в перший      день  роботи нової Ради  29 серпня обрати її керівництво, сформувати структури Ради — фракції і комітети, призначити уряд, керівників Генпрокуратури,  СБУ.
Рада в перші ж  дні  ухвалила ряд  важливих законів. Серед них дуже резонансний — про зняття депутатської недоторканості. Це право правоохоронних органів притягувати депутатів до відповідальності без згоди самого парламенту. Про це говорили вже не перше десятиліття. І ось це зроблено. Наступним буде закон про імпічмент президента, який сам Зеленський уже подав у Раду.
Про що загалом говорять ці двоє виборів? Про те, що в суспільстві давно визріла необхідність кардинальних перемін у державі. Їй уже 28 років, а Україна і досі дуже  відстає на шляху такої трансформації, яку зробили Польща та інші країни Східної і Центральної Європи. Трансформації від статусу фактичної колонії Москви до реально незалежної держави, а також від тоталітарного до демократичного  суспільства.
На виборах президента, особливо у вирішальному другому турі, при всій незвичності цього вибору альтернатива була простою. Порошенко — це добре відоме старе, а оцінювали  ті попередні 5 років дуже по різному. Зеленський — це переміни, але не прогнозовані. І ось громадяни, при всій схильності людей до старого, звичного, обрали переміни.
Ключовим фактором стало й те, що попередня влада, яка прийшла з Майдану, причому на крові повстанців, скомпрометувала ідеї цього ж Майдану, його ідеали і гасла.  І люди порівнювали те, що було ці 5 років, саме з  ідеалами Майдану і бачили, що в реаліях до них дуже далеко. Передовсім, щодо розгулу корупції. Хіба до цього кликала Революція Гідності? І яка ж гідність, яка  соціальна справедливість може бути  при такій шаленій корупції.
Все це стало підґрунтям і вибору громадян на парламентських виборах. Вони голосували просто за партію нового президента Зеленського, а по округах — за кандидатів цієї партії.
Також  обоє виборів підкреслили повний занепад старих національно-демократичних сил. Лише партія «Свобода» пішла на обоє виборів. Але на президентських її кандидат Руслан Кошулинський, віце-спікер парламенту в час другого Майдану, зайняв 9 місце, набравши трохи більше півтора відсотка голосів. На парламентських виборах «Свобода»  набрала всього 2,15 % голосів і вдруге поспіль не пройшла у Раду.
Фактична деградація — ось стан колись знаменитого «Народного Руху України». Він вів нас до незалежності, його часто порівнювали з польською «Солідарністю» і литовським «Саюдісом».  Але 20 років тому Рух був розколотий, стараннями влади і завдяки внутрішній слабкості. Відтоді він сповз на  узбіччя політикуму. І коли зараз відзначається 30-річчя Руху, проголошеного в Києві на першому  його з`їзді 9 вересня 1989 року, то правильніше б говорити про 30-річчя утворення Руху, а не його існування. Реально він існував лише 10 років, а 20 років деградує.
Не випадково голова Руху, будучи кандидатом на президентських виборах, зайняв аж 27 місце, набравши 0,04 % голосів, тобто чотири сотих відсотка! На парламентські вибори Рух взагалі не пішов, хоч на них пішли аж 22 партії.
Все це зайве говорить про слабкість так званої національної еліти,  політичної, бізнесової, гуманітарної.
Отже, влада в Україні двома виборами оновилася кардинально. До влади прийшли молоді прагматики. Втім, чимало з них уже мають певний досвід у політиці. Залишається сподіватися, що ці реформатори вдало поєднають свій прагматизм з непорушними державницькими, національними  цінностями, такими, як державність, духовність.
А найперші  сподівання українців — на завершення нарешті війни, відновлення територіальної цілісності держави.  Адже Україна — єдина країна Європи,  де фактично йде війна,  у самому серці континенту. І тут сподівання і на підтримку європейської, світової спільноти.

      Петро АНТОНЕНКО,

 

Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

1 Response to Вибори в Україні: час робити реальну трансформацію

  1. Trinity коментує:

    Выборы раз в 5 лет — это очень редко. Уже за 2-3 года видно, насколько эффективно работает президент или депутат. Если поставить выборы президента и Верховной Рады — раз в 3 года, одновременно, то получится более быстрая ротация. Максимальное количество возможных переизбраний президента или депутата — не более 3-х раз на протяжении жизни. Если 3 раза по 3 года —9 лет. Этого достаточно.

    Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s