Чотири роки парламенту

 Час би народу спитати хоч щось у народних обранців
У насиченій подіями суспільній атмосфері кінця 2018 року (воєнний стан, утворення незалежної Української церкви) якось у тіні залишилася чергова річниця Верховної Ради України нинішнього 8-го скликання. Уже 4-та, хоч цьому парламенту пророчили коротке життя, як попередньому. У 2018-му стало очевидним, що нинішня Рада дотягне    свою повну 5-річну каденцію, діятиме майже до кінця 2019-го.

Але чергова річниця спонукає все-таки проаналізувати діяльність цього парламенту. І президентська кампанія, що вже почалася, — не завада. Навпаки, адже більшість з десятків кандидатів на посаду очільника держави, які, напевно, балотуватимуться, відверто, навіть якось цинічно, не приховують, що йдуть на ці абсолютно безнадійні для себе вибори з прицілом на майбутні парламентські — аби «засвітити» свої партії і самих себе, випросити місце у прохідній частині майбутнього списку кандидатів до Верховної Ради. А відомі політики, що також, напевно, балотуватимуться,  переважно теж пов’язані з парламентом, його партіями і фракціями. Отже, про нинішню Раду. Спершу — коротка передісторія парламентів.
   Першим скликанням вважається Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки, обрана весною 1990 року за мажоритарною системою, тобто по виборчих округах. Загалом в УРСР це була Рада 12-го скликання. Але й наступні дві Ради мали ще ту, стару нумерацію. І лише 2000 року було вирішено, очевидно у зв’язку з ухваленням 1996 року Конституції нової незалежної України, змінити нумерацію. Тому та Рада стала вважатися парламентом першого скликання. Тоді, за Конституцією, термін діяльності Ради складав 4 роки. Перша Рада успішно відпрацювала цей термін.
   Верховну Раду 13-го скликання обрали на парламентських виборах 27 березня 1994 року, також за мажоритарною системою, по округах. Це скликання стало вважатися другим, діяло теж 4 роки.
   Верховна Рада 14-го скликання була обрана на чергових виборах 30 березня 1998 року. Уперше застосували змішану систему виборів: половину депутатів — 225 — обрали по округах, стільки само — за списками партій і партійних блоків. Від 2000 року Рада стала нумеруватися третім скликанням. Працювала також 4 роки.
   Верховна Рада 4-го скликання була обрана на чергових виборах 31 березня 2002-го. За тією самою змішаною системою, що й попередня. Діяла теж 4 роки.
Але далі почалися серйозні переміни. Перша: парламент змінив положення Конституції і подовжив термін своєї каденції до 5 років. Саме на цей термін обирали Верховну Раду 5-го скликання — на чергових виборах 26 березня 2006 року. Уперше була застосована чисто пропорційна система виборів — за списками партій і партійних блоків. Але цей перший парламент, який обирали на 5 років, проіснував рекордно короткий термін — менш як півтора року.
Другий рік тривало президентство Віктора Ющенка. І набирала обертів політична криза, розпочата ще восени 2005-го між політичними силами — переможцями першого Майдану: партією «Наша Україна», очолюваною президентом, і Блоком Юлії Тимошенко, яка була прем’єр-міністром. Піврічні чвари завершилися тим, що на перших після Майдану парламентських виборах його переможці не зуміли здобути більшість у Раді. Набрали сумарно всього 210 мандатів. Довелося йти на альянс із Соціалістичною партією на чолі з О. Морозом, до цього — двічі головою парламенту. Його партія набрала 33 мандати, тож «НУ» і БЮТ разом із Соцпартією утворили хистку правлячу коаліцію. Вона тріщала по всіх швах, відтак 5 червня 2007 року була розпущена указом Президента Ющенка через порушення конституційних норм щодо формування коаліції депутатських фракцій.
   Верховну Раду 6-го скликання обрали на позачергових виборах 30 вересня 2007 року. За тією самою пропорційною системою. «Перефоматування» Ради знову дало політсилам першого Майдану більшість, але ще хиткішу й мізернішу, ніж попередня — із соціалістами. БЮТ і «Наша Україна – Народна Самооборона» набрали сумарно всього 228 мандатів.
А найбільше мандатів — 175 — здобула реанімована після поразки на Майдані Партія регіонів на чолі з Януковичем. І це мав би бути серйозний «дзвінок» для переможців Майдану.
На жаль, цього дзвінка не почули. Ганебні чвари між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко, їхніми політсилами тривали й далі. Завершилося все прогнозовано — реваншем регіоналів, глава яких Віктор Янукович був обраний Президентом України на початку 2010 року.
А як же парламент 6-го скликання? Його нахабно «переформатували» регіонали, й це був один з головних проявів узурпації ними влади.
Річ у тім, що в тій Раді регіонали не мали більшості. Узагалі ситуація звична для демократичних країн, коли в парламенті більшість має одна партія, а державу очолює представник іншої. У нас же чомусь усі гілки влади треба «підгребти» під одну політичну силу, президентську. «Перефоматування» парламенту було вульгарно зроблено вже в перші місяці президентства Януковича. Сама ж Рада постановила дозволити депутатам переходити з одної фракції до іншої. Цим грубо порушили всю суть пропорційної системи виборів, їх наслідки, а отже — волевиявлення виборців, народу. Адже цей народ віддав на виборах стільки-то голосів за такі-то партії. І всіляке дезертирство зі своїх фракцій є ігноруванням волі виборців. А дезертирство почалося масове, перебіжчиків влучно назвали «тушками».
Характерно, що це грубе порушення Конституції узаконив тоді Конституційний Суд України. За що тодішні члени КС не відповіли й донині.
Отже, Рада 6-го скликання вперше в історії наших парламентів діяла найдовше — 5 років.
Посеред каденції Януковича, 28 жовтня 2012 року, на чергових виборах була обрана Верховна Рада 7-го скликання. Повернулися до змішаної системи виборів. Половину депутатів обрали за списками партій (балотування блоків партій було анульовано), половину — по округах. Найбільше мандатів, але не більшість, набрала, звичайно, чергова партія влади — Партія регіонів. Але в Раді утворилася потужна коаліція опозиції з трьох фракцій — партій «Батьківщина», УДАР і «Свобода». Саме вони і стали рушійною силою другого Майдану, Революції гідності, поряд з потужним громадським рухом.
Цілком логічно, що та регіоналівська Рада впала після перемоги другого Майдану. 24 липня 2014 року розпалася правляча коаліція. І на цій підставі недавно обраний Президент Петро Порошенко указом від 25 серпня розпустив Верховну Раду 7-го скликання. Її повноваження припинилися 27 листопада, коли взялася до роботи нова Рада.
Нинішня Верховна Рада 8-го скликання була обрана на позачергових виборах 26 жовтня 2014 року. За тою самою змішаною системою.
Вибори вперше були в умовах окупації частини нашої держави — Криму — Росією, а також тимчасової втрати контролю над частиною Донбасу, загарбаного сепаратистами і їхніми російськими хазяями. На цій частині України вибори не відбулися, не обрали депутатів по 27 округах Криму й Донбасу. Поки що до Ради 8-го скликання обрано 423 народні депутати: 225 — за партійними списками і 198 — по округах.
   Підсумки голосування за пропорційною системою такі (набрано відсотків голосів):
Народний фронт — 22,14
Блок Петра Порошенка — 21,82
Об’єдання «Самопоміч» — 10,97
Опозиційний блок — 9,42
Радикальна партія Олега Ляшка — 7,44
ВО «Батьківщина» — 5,66.

По виборчих округах розкладка була дещо іншою, там зі значним відривом перемогла партія БПП.
Ось загальний результат (по графахздобуто мандатів за списком партії, по округах кандидатами від партії, сумарно):
«Блок Петра Порошенка»   63   69  132
«Народний фронт»                64   18   82
«Самопоміч»                           32    1     33
«Опозиційний блок»            27    2   29
Радикальна партія Ляшка  22    –    22
«Батьківщина»                       17    2   19

Так первісно були сформовані 6 партійних депутатських фракцій. Решта понад 100 депутатів — самовисуванці, що склали хистке й непевне болото так званих позафракційних або утворили якісь  сурогатні «фракції» у форматі депутатських об’єднань.
Варто зазначити, що це наш перший парламент без комуністів. Компартія була заборонена пізніше, весною 2015-го, на цих виборах балотувалася, але не подолала прохідного 5-відсоткового бар’єра.
 Утім, ця первісна розкладка Ради зазнала суттєвих змін на сьогодні. «Тушкування» тепер заборонено, самовільний вихід депутата, обраного за партійним списком, з його фракції тягне за собою втрату мандата, що вже відбулося в цій Раді. Ряд депутатів самим парламентом було позбавлено депутатської недоторканності й мандата. Але найбільша група пішла у виконавчу владу, насамперед в уряд і його структури, відтак склала мандати. На їхнє місце прийшли нові депутати — або наступні в партійних списках, або після позачергових виборів по округах.
У новій Раді 5 фракцій утворили правлячу коаліцію більшості. Шоста стала опозицією, це «Опозиційний блок», за своєю суттю — перелицьовані вчорашні регіонали. Проте це тривало недовго. Почалися чергові тертя і чвари, відтак фракції Радикальної партії і «Батьківщини» невдовзі заявили теж про перехід в «опозицію». Важко щось зрозуміти й із позицією «Самопомочі». Тому фахівці в галузі парламентської системи взагалі ставлять запитання: чи існує вже не перший рік правляча коаліція парламенту? А саме вона має формувати уряд. До того ж після перемоги другого Майдану Рада і Конституційний Суд відновили чинність Конституції зразка грудня 2004 року, тобто ми знову в парламентсько-президентській республіці, з провідною роллю парламенту. Це в теорії. А на практиці в нашій країні, на жаль, закони не писані для тих, хто їх пише. Звідси й чергове надмірне посилення президентської гілки влади, і незрозумілість щодо того, є взагалі правляча коаліція чи її нема.
А що ж наші представники від Чернігівщини у Верховній Раді? Давайте нагадаємо про них, а то народ, який  їх і обирає, бачить цих політиків здебільшого як кандидатів до ВР, у час виборчих кампаній. Тоді майбутні нардепи часто зустрічаються з виборцями, роздають їм усілякі обіцянки. А зараз багато виборців можуть і не назвати своїх депутатів.
   Депутати Верховної Ради України по одномандатних виборчих округах Чернігівської області, обрані на виборах 26 жовтня 2014 року
   Округ № 205. Центр місто Чернігів, Деснянський район, частина Новозаводського району міста. КУЛІЧ Валерій Петрович. Партія «Блок Петра Порошенка».
Після того, як невдовзі Куліч був призначений головою Чернігівської обласної державної адміністрації, він склав мандат. І по округу пройшли позачергові вибори — аж у липні 2015-го. Вони стали скандальними на всю Україну й показали потворність мажоритарної системи голосування, по округах. Основну боротьбу вели висуванець Блоку Петра Порошенка Сергій БРЕЗЕНКО, політик і бізнесмен з Києва, і Геннадій Корбан, бізнесмен із Дніпропетровська, після Майдану — заступник голови обласної держадміністрації (тоді — Ігоря Коломойського). Корбан навіть очолював створену після Майдану нову політичну партію «УКРОП», де вже давно не головує, але яка діє й сьогодні. Довго говорити про весь бруд цієї виборчої кампанії, в якій урешті переміг і здобув мандат Березенко, нині — заступник голови своєї фракції.
   Округ № 206. Центр — місто Чернігів. Частина Новозаводського району міста, Ріпкинський, Чернігівський райони. АТРОШЕНКО Владислав Анатолійович. Партія «Блок Петра Порошенка». Єдиний округ області, де був переобраний діючий депутат Ради. Восени 2015 року на місцевих виборах Атрошенка обрали міським головою Чернігова. Він склав мандат депутата. На позачергових виборах по округу, вже значно менш скандальних, ніж по округу № 205 переміг Максим  МИКИТАСЬ, теж зі столиці, бізнесмен, самовисуванець, нині в групі «Воля народу», що не є в опозиції.
   Округ № 207. Центр — місто Корюківка. Місто Новгород-Сіверський, Городнянський, Коропський, Корюківський, Новгород-Сіверський, Семенівський, Сосницький, Щорський райони. ЄВЛАХОВ Анатолій Сергійович, місцевий бізнесмен.  Партія «Блок Петра Порошенка».
   Округ № 208. Центр — місто Бахмач. Бахмацький, Борзнянський, Куликівський, Менський, Талалаївський райони, частина Ічнянського району. ДАВИДЕНКО Валерій Миколайович. Партія «Всеукраїнське аграрне об’єднання «Заступ». Але хто тепер згадає цю чергову партійку, утворену під вибори? Крупний аграрний бізнесмен Давиденко, звичайно, переписавши бізнес на рідню, давно підтримує інші політсили.
   Округ № 209. Центр — місто Ніжин. Варвинський, Ніжинський, Носівський, Срібнянський райони, частина Ічнянського району. КОДОЛА Олександр Михайлович. Партія «Народний фронт». На час виборів був першим заступником голови обласної Ради, обраним після Майдану.
   Округ № 210. Центр — місто Прилуки. Бобровицький, Козелецький, Прилуцький райони. ДМИТРЕНКО Олег Миколайович. Партія «Блок Петра Порошенка». Аграрний бізнесмен.
   Обрані депутатами парламенту за списками партій:
   АМЕЛЬЧЕНКО Василь Васильович, свого часу — голова Сосницької РДА, на час вибрів — помічник-консультант нардепа Олега Ляшка, обраний за списком його партії, за № 21.
   РОМАНОВА Анна Анатоліївна, колишня заступниця міського голови Чернігова, обрана за списком партії «Об’єднання «САМОПОМІЧ», за № 30.
   ДУБІЛЬ Валерій Олександрович, бізнесмен з Прилук. Депутат 6-го скликання за списком «Блоку Юлії Тимошенко». Депутат 7-го скликання, обраний від цієї партії по округу № 205, Чернігів. Депутатом нинішньої Ради став у червні 2015 року, замість вибулого депутата партії «Батьківщина», як 19-ий номер кандидатського списку партії.
Так що ж можна відзначити в роботі Верховної Ради за ці 4 роки?

 Які досягнення
   До активу цього парламенту можна дещо занести. Це перше скликання, яке працює в час війни, окупації частини території держави. Тому Верховна Рада офіційно визнала Російську Федерацію країною-агресором, яка веде війну проти України і захопила частину нашої території.
Рішучим кроком Ради можна назвати ухвалення весною 2015 року чотирьох законів про декомунізацію. Це напряму пов’язано з агресією Росії, адже саме вона проголосила себе наступницею СРСР, а Радянський Союз був тоталітарною комуністичною імперією, яка принесла величезні трагедії Україні (війни, Голодомор, репресії). Тому рішуче розірвання з тоталітарним комуністичним минулим давно напрошувалося. Заборона Компартії, скинення тисяч пам’ятників Леніну та іншим діячам тоталітаризму, перейменування населених пунктів, вулиць, майданів, названих їхніми іменами, відкриття засекречених раніше архівів — усе це абсолютно прогресивні, демократичні кроки.
Свою роль відіграв цей парламент і у становленні єдиної незалежної Православної церкви України, об’єднанні українського православ’я.
Можна ще назвати немало позитивних дій Ради. Та доводиться називати й багато недоліків, у тому числі невиконаних обіцянок, того, що давно очікують від Ради. Почнімо з того, що стосується діяльності самої Ради.

Виборча система, депутатська недоторканність
   За чотири з лишком роки парламент так і не спромігся ухвалити нового виборчого законодавства. Ми вже пробували різні виборчі системи. Мажоритарна система, вибори по округах, перетворюються на вакханалію демагогії, численних обіцянок кандидатів виборцям, їх масовий підкуп, фальсифікації. Більш прогресивна — пропорційна система, за списками партій. Але у нас біда в тому, що  політична структуризація у форматі політичних партій — це дуже сумне явище. Досить сказати, що в Україні вже понад 350 партій, з яких сотні віртуальних, примарних, а навіть діючі є скоріше політхолдингами з обслуговування бізнесу, за відсутності належної партійної демократії. І прості громадяни, члени цих партій, з цим миряться. Давно на узбіччі політикуму перебувають національно-демократичні сили.
У цих умовах оптимальною була б пропорційна виборча система, але з відкритими списками партій. Така система в доброму сенсі прив’язує кандидатів від партій до певних територій, округів. Про це давно балакають, але змін нема.
   Депутатську недоторканість так і не скасовано , попри численні обіцянки кандидатів перед кожними виборами до Верховної Ради.

Соціальна політика
   Тут можна говорити багато, адже в країні й далі — соціальна криза, життєвий рівень людей (звичайно, основної маси) дуже низький, особливо порівняно з європейськими країнами. Постійно зростають ціни й тарифи, останній приклад — чергове подорожчання газу для населення. І всі ці речі відбуваються за участю Ради, яка штампує потрібні виконавчій владі закони й постанови. Не кажучи вже, що й сам уряд, який конкретно відповідає за соціальну політику, формується Радою і підзвітний їй. От чому було б не заслухати звіту уряду щодо чергового підвищення ним тарифів на газ?
   Євробляхський закон —  лише один із прикладів антисоціальної політики Верховної Ради, слухняне штампування запропонованого урядом закону про так зване «розмитнення» ввезених із-за кордону автомобілів. Це супроводжувалося потужною інформаційною кампанією з боку влади стосовно задурманення людей цим питанням. Уміло нацьковували одних власників авто на інших, торочили про «недофінансування» бюджету, хоча з нього крадуть десятками мільярдів.
Дивна взагалі ця метода (й не лише щодо авто) — обкладати драконівськими митами все, що тільки ввозиться.
Хоча кому було б погано, якби чимало простих людей, не мільйонерів, купили б в іншій країні не нове авто? Це ж депутати та інші посадовці їздять на дороженних іномарках.
Та все це — з тієї самої опери, що й наповнення дірявого (через економіку, що погано працює) бюджету все новими поборами, податками й акцизами, в тому числі за рахунок алкоголю й цигарок.

 Мораторій на землю
   Учергове Верховна Рада продовжила заборону на продаж землі сільгосппризначення. Хоча про  скасування мораторію  і введення ринку землі говорять навіть прихильники заборони. Але застерігають: треба оновити законодавство, утворити земельний банк і т.д. Припустімо, без цього не можна вводити ринку землі. Так чому цього не робить нинішній парламент, як і попередні?

 До кого апелювати?
   А до тих самих депутатів. Перше: людям треба нарешті згадати, бодай хто є їхні депутати, пригадати їхні обіцянки. Друге: запитати, як вони їх виконують. Власне, як узагалі працював депутат усі ці роки? І працював у головному сенсі — щодо ухвалення належних законів і постанов. Однак у нас чомусь прийнято, що депутати хваляться, скільки чого урвали для свого округу. Чи ще примітивніше — роздають подачки на «перший дзвоник» у школах або ще кудись. Але  ж головне — як ти голосуєш. От і запитайте свого депутата, як він, наприклад,  голосував за  чергове підвищення податків, тарифів на газ.
Запитайте, а тоді вже думайте, як ставитися до цього депутата і його партії на нових виборіадах.
   Петро АНТОНЕНКО

 

Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s