Обережно: демократія

Україна втрапила в черговий скандал, пов’язаний з питаннями свободи слова, загалом демократії. Серйозну критичну заяву щодо дій нашої влади, в особі її правоохоронних органів, зробили Євросоюз, Рада Європи. Не кажучи вже про такі самі заяви європейських організацій, пов’язаних з мас-медіа. Про що річ?


Генеральна прокуратура України на початку вересня звернулася до суду з поданням на отримання доступу до телефонних розмов відомої української журналістки Наталії Седлецької. Кілька слів про неї.

Киянка, випускниця журналістики Київського національного університету, лауреат кількох відзнак за журналістські розслідування. Останніми роками — автор, редактор та ведуча програми телевізійних розслідувань «Схеми. Корупція в деталях» — спільного телепроекту української служби «Радіо Свобода» та «UA:Перший» (програма виходить в ефір з липня 2015 року по четвергах о 21.50). Щодо «Радіо Свобода» — зрозуміло: це надзвичайно авторитетний засіб інформації, який протягом десятиліть, ще в часи комуністичного режиму, був джерелом вільного слова, попри всі цензурні перепони. Загальноукраїнський телеканал «UA:Перший» був задекларований як початки незалежного, демократичного громадського мовлення. Вони й ведуть цей популярний проект. А 31-річна Наталя Седлецька є там головним журналістом-розслідувачем. Останнім часом проект «Схеми» оприлюднив низку нових розслідувань про українських високопосадовців, включно з діяльністю Генерального прокурора.
    Подання на отримання даних про телефонні розмови журналістки Генпрокуратура мотивувала тим, що Седлецька, будучи свідком в одній кримінальній справі, відмовляється вказати час і місце зустрічі та спілкування її та ще одної колеги з фігурантом кримінальної справи. Тому дані про телефонні розмови, мовляв, допоможуть це встановити. Причому прокуратура не просить даних про зміст самих розмов, а лише про час і місце (хочеться вірити).
Дещо здивувало, що та кримінальна справа була порушена 16 листопада 2017 року, а прокуратура просить дати дані про розмови за останні аж 17 місяців, мало не півтора року!
Наталія Седлецька відмовилася назвати такі дані, посилаючись на те, що на тій зустрічі з журналістами інформація їм надавалася людиною конфіденційно, з вимогою не розголошувати нічого. У такій ситуації діє поняття нерозголошення журналістом джерел інформації. Цього вимагають принципи Міжнародної федерації журналістів, до якої, до речі, входить і Національна спілка журналістів України. Вимагають рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, членом якої є Українська держава.
Якщо наше слідство вважає, що це лише принципи й рекомендації, то Седлецька послалася на Закон України. Це Кримінально-процесуальний кодекс України. Стаття 65 його стосується свідків у кримінальних справах. Тут передбачено ситуації, коли слідство не має права вимагати від тих чи інших осіб певну інформацію конфіденційного характеру. Наприклад, це лікарська, адвокатська, нотаріальна таємниця. Ось пункт 6 статті, що стосується журналістів: «Не можуть бути допитані як свідки: журналісти — про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації».
    Тобто слідство навіть не має права ставити подібні запитання. Уже наступна стаття 66 Кодексу подає права свідка в такій ситуації: «1. Свідок має право:
3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню».

    Навряд чи очільник Генпрокуратури, відомства, що стоїть на варті законності, не знав цього відомого положення закону. Звичайно, знав. Але чому ж подання?
Схоже, весь секрет у тому, в якій саме кримінальній справі проходить свідком Наталія Седлецька. А також ще одна журналістка — Христина Бердинських з «Нового времени», на яку за кілька днів прокуратура теж зробила подання щодо її телефонних розмов. А суд теж надав такий дозвіл. Утім, Седлецька вже опротестувала апеляцією це рішення.

Отже, обидві журналістки були учасницями тої розмови у травні минулого року з нинішнім фігурантом кримінальної справи. Час його назвати. Це не хто інший, як директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник. Керівник потужного, ще одного нового антикорупційного відомства держави, не підпорядкованого Генпрокуратурі, а лише закону про НАБУ.

    16 листопада 2017 року Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти Ситника за ч.1 ст. 328 Кримінального кодексу, а саме — «Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства». Це розголошення було озвучене в Інтернеті голосом, як стверджує експертиза прокуратури, схожим на голос Ситника.
Сама кримінальна справа була відкрита за заявою депутатки парламенту від «Народного фронту» Оксани Масоріної та громадянки Ірини Німець. Останню вважають колишньою «цивільною дружиною» (популярний нині термін, замість простого народного — «співмешканка») колишнього прокурора сил АТО Костянтина Кулика. Проте сама Німець заперечує, що була й «цивільною дружиною».
У зверненні до прокуратури заявниці стверджують, що Ситник озвучив журналістам деякі дані про особисте життя Ірини Німець, отримані із санкціонованого прослуховування її розмов, але не оприлюднені публічно. І що ці дані, мовляв, ганьблять І. Німець, принижують її честь і гідність. І головне — що це секретні дані слідства проти Кулика. От Генпрокуратура і звинуватила Артема Ситника в розголошення державних таємниць, тобто матеріалів слідства.
Залишається додати, аби все стало зрозумілим, що справу проти Кулика порушило якраз кероване Ситником НАБУ, що слідство там завершено і справа давно в суді. Кулика обвинувачують у незаконному збагаченні, обіймаючи посаду, пов’язану з АТО. А посада ця — в Генеральній прокуратурі, тобто Кулик був прямим підлеглим Луценка. А Луценко, у свою чергу, — висуванець і людина команди Президента Порошенка.
Дуже сумно, що в політичний боротьбі напередодні нових виборчих кампаній у цю колотнечу втягнуто правоохоронні органи, суди. Свідчення цього — цілий залп нових кримінальних справ, які відкривають і Генпрокуратура, і НАБУ. Під їх приціл  потрапили міністри уряду, керівники фракцій парламенту. А народу пропонують вірити, що це боротьба з корупцією, а не політична колотнеча.
А найбільш прикро, що в цих баталіях на другий план відсувають кардинальні для держави речі — свободу слова, загалом демократію. Речі, які стократ важливіші від мишачого вовтузіння довкола нинішніх і майбутніх післявиборчих посад. І тут уже ціла вервечка явищ. Це і затія у Верховній Раді зі спробою заборонити журналістам фотографувати там депутатів без їхньої згоди. Ну, скажіть, наприклад, як тоді фотографувати такі колоритні картинки, як бійки депутатів довкола президії і трибуни парламенту? Часом дуже вже колоритні, коли в об’єктив потрапляє обтягнута штанами (поки що)  задниця  нардепа, який сидить верхи на колезі. Запитувати в цієї задниці?
Або нова інструкція Міністерства юстиції, згідно з якою обмежують права дослідників на копіювання матеріалів архівів, усупереч ухваленому  2015 року одному із законів про декомунізацію. Або так звана «реформа» Укрпошти, яка просто нищить місцеву пресу. Підозріло, що це збіглося з довгоочікуваним роздержавленням преси. Нарешті вона звільнилася від місцевих князьків, посвіжішала, стала писати про те, що хвилює людей. І тут тобі — «реформа» пошти, з такою «доставкою і передплатою» газет, що далі нікуди. Або похапливе відключення аналогового телебачення, з чим усе не так просто. Не випадково ж почали з вимкнення одного дуже популярного телеканалу, який є в опозиції до нинішньої влади. І саме цей канал уже оскаржив у суді рішення про це відключення.
Залишається хіба що нагадати першу, головну статтю Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Звернули увагу? «ДЕМОКРАТИЧНА». Це не декларація, це Закон, Основний Закон Української держави.
    Петро АНТОНЕНКО,

 

 

Advertisements
Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s