Суспільний діагноз: психоз насилля

Європейський рекорд «планованих терористичних актів»
    «З мінометів мали розстріляти центральну частину столиці, мало бути якомога більше трупів, якомога більше крові, йшлося б про тисячі загиблих».
    «Терористичний акт у стінах парламенту, знищивши бойовими гранатами дві ложі, обрушити купол парламенту й автоматами добивати тих, хто виживе. План мав бути реалізований у той час, коли в будівлі парламенту, окрім депутатів, мали перебувати Президент, Премєр-міністр та члени уряду. Паралельно планувався обстріл Адміністрації Президента та житлових будинків на прилеглих вулицях».
    «Другий план нічне захопленні будівлі парламенту. Охорона будівлі мала бути розстріляна. З використанням мінометів, гранатометів, вогнепальної зброї та вибухових пристроїв планували напасти на помешкання й авто Президента, міністра внутрішніх справ та інших».
    Що це — сценарії голлівудських фільмів жахів? Зовсім ні. Це з офіційних документів правоохоронних органів Української держави, зі звинувачень, пред’явлених недавно двом її громадянам.


Перше звинувачення стосується Володимира Рубана. 8 березня він був затриманий правоохоронцями на лінії розмежування на Донбасі, коли їхав із захопленої сепаратистами території, і в автобусі, яким керував, виявили цілий арсенал зброї. Рубан заарештований, порушена кримінальна справа, його звинувачено в підготовці терористичних актів.
І всі ці сценарії стосуються Героя України Надії Савченко. Коли 9 березня в суді оголошували підозру в скоєнні злочину Володимиру Рубану, прізвище Савченко не фігурувало. Але дуже швидко з’явилося — як свідка у справі Рубана. А вже 15 березня  в стінах парламенту Генеральний прокурор України Юрій Луценко оголосив подання на народного депутата Надію Савченко, де й було озвучено вказані «сценарії», які вона планувала «здійснити разом з Рубаном і спільниками». Терористичні акти, військовий переворот…
Надії Савченко інкримінують понад півдесятка (!) кримінальних злочинів. А саме: за ч. 1 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади); ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 28 (вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією); ч. 1 ст. 109; ч. 1 ст. 14; ч. 2 ст. 28; ст. 112 (посягання на життя державного чи громадського діяча); ч. 1 ст. 14; ч. 3 ст. 258 (терористичний акт); ч. 1 ст. 258-3 (створення терористичної групи чи терористичної організації); ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.
Спершу — про Рубана, постать менш відому, ніж Савченко. Чомусь про людину, яку звинувачують у підготовці разом із Савченко найбільших терористичних актів у новітній історії Європи (може, й світу) відомо дивовижно мало. Це при тому, що у нас в Україні, здається, знають усе про всіх. Рубан — це суцільні таємниці, починаючи з прізвища: виявляється, він і не Рубан. Останніми роками він називає себе керівником організації Центр звільнення полонених «Офіцерський корпус». Називає себе генералом, і чомусь це звання досі не спростоване владою.
Рубан народився 1967 року в Казахстані в родині військового. Навчався в київській школі, отримав спеціальність льотчика-інженера в Чернігівському військовому училищі, мав прізвище Гарбузюк. Дослужився до старшого лейтенанта і звільнився в запас у липні 1991 року. Відтоді й аж до 2014 року відомі лише поодинокі факти з його біографії. У середині двотисячних років активно займався друком і розповсюдженням проросійської літератури на території України, для чого створив цілу видавничо-поліграфічну групу. Вона не лише займалася масовим друком шкільних підручників «Страноведение России» і посібників «Воссоединение Руси», які чомусь упроваджували в школах Донбасу з 2008-го до 2010 року, а й видавала дитячі журнали «Веселка», «Соняшник». Що ж, якщо в нас нікому зайнятися виданням українських дитячих журналів, то «святе місце порожнім не буває». Так само, як і щодо звільнення та обміну наших полонених на Донбасі. Саме «генерал» Рубан похвалявся тим, що його організація робить це найефективніше.
На відміну від Рубана, Надія Савченко не просто відома, а суперпопулярна. Свій 37-ий рік народження 11 травня вона може  зустріти за ґратами —  за  рішенням суду, який призначив саме такий запобіжний захід на час слідства, поки що на два місяці. Причому без права звільнення під заставу, адже це не передбачено при звинуваченні в таких надзвичайно тяжких злочинах, за які може бути навіть вища в нас міра покарання — пожиттєве ув’язнення.
За ґратами Надія вже вдруге. Уся Україна вболівала за неї, коли вона була в російській тюрмі, оголошувала голодування, отримала суворий вирок. Уся Україна раділа її звільненню. Президент держави одразу присвоїв їй найвище звання Героя України. Той Президент, у замаху на вбивство якого її тепер звинувачено. Депутат Верховної Ради, перший номер виборчого списку партії «Батьківщина», із фракції якої, втім, Надія давно вийшла.
Але давайте трохи поміркуємо. Ні, не над суттю пред’явлених звинувачень, особливо щодо Надії Савченко, бо Рубан якось менше хвилює наш люд. Не будемо загрузати в дебатах, що там правда, а що ні. Треба поговорити про більш важливе.
Щодо «правда чи ні», то найперше —  велика кількість українців не вірять нікому, ні Луценку, ні Савченко, якщо вже персоніфікувати. І оця зневіра — це дуже сумно. Інші співгромадяни, з прагнення мати якусь «позицію», стати на чийсь бік, розкололися на дві частини: одні вважають, що все,  озвучене владою (Генпрокуратурою),  — брехня, і таких більше, бо в нас люблять «гонимих» і не люблять владу, інші вважають це правдою.
І оце останнє — найстрашніше: те, що люди готові сприйняти і таку інформацію, що озвучуються  дикі, апокаліптичні сценарії, навіть як «можливі», «ймовірні». Можна, звісно, назвати це маячнею, але ж це оприлюднює не простий дядько з вулиці, а Генеральний прокурор держави, від імені держави.
Що з нами сталося, якщо таке озвучується, а тим паче, якщо таке чи подібне дійсно затівається? Так, звісно, вік насилля, тероризму. Інколи враження, що людство вже божеволіє. Одною з трагедій останнього Майдану, про що я писав у нашій газеті в публікації «Чотири трагедії Майдану» (№ 103, 18.05.2018, читайте на сайті газети), є те, що вперше в часи незалежності зміна влади відбулася силовим методом. Довелося це робити, настільки антинародним був зметений революцією режим, а ще тому довелося, що в Україні чомусь не спрацьовують нормальні, цивілізовані методи політикуму. Бо політикум цей нагадує паноптикум з його партійним цирком. Ось і Надія Савченко вже встигла зареєструвати власну політичну партію.
Насиллям переповнене суспільство. Давно чуємо заклики до нових Майданів.
Між іншим, у перший місяць після звільнення з російської тюрми Надія Савченко застерігала від третього Майдану, бо «люди прийдуть зі зброєю, і це будуть великі похорони всієї України». Але минуло не так багато часу, і Савченко заявляє, що «військовий переворот в Україні — це досить очікувана і, напевно, досить правильна подія». І це більш сумно й страшно, ніж «правда чи ні» те, що у звинуваченні Героєві України. Страшно, що такі настрої, на превеликий жаль, теж бродять у суспільстві. І тиражуються й підігріваються в засобах масової інформації, роль яких нами ще толком не оцінена.
Петро АНТОНЕНКО

 

Advertisements
Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s