Газова атака Росії

 Мова не про давно заборонену міжнародним законодавством хімічну зброю. Яка, втім, то тут, то там на планеті незаконно і злочинно застосовується. Але йдеться про також своєрідну «зброю» — у триваючій економічній (на додачу до прямої воєнної) агресії Росії проти України.
Пропонуємо читачам недавню публікацію сайту «Економічна правда» (розділ Інтернет-газети «Українська правда»), з доданими двома попередніми текстами.

 «Прикрутили». Усе, що треба знати про нову «газову війну» і економ-режим
Що сталося?
Напередодні НАК «Нафтогаз України» закликав усіх українців економити газ і зменшити температуру в оселях. А уряд оголосив про «план на 5 днів» та спеціальний режим споживання газу.
Причиною для таких екстрених заходів стало зниження тиску в газотранспортній системі з боку Росії.
Ймовірно, для багатьох українців такі повідомлення здалися дивними, тому що, як відомо, Україна вже 2 роки і 98 днів не купує російського «блакитного палива». Принаймні напряму його не купує.
Чому ж тоді населення повинне «прикручувати» крани й економити? До чого тут Росія?
По-перше, Україна продовжує перекачувати через свою газотранспортну систему газ для Європи. Тож зниження тиску в «трубі» зводить до мінімуму й обсяги постачання для європейських клієнтів «Газпрому».
По-друге, Україна повинна відновити закупівлю газу в російського монополіста. Хоче вона цього чи ні. Річ у тім, що відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, яке було винесене 28 лютого, «Нафтогаз» зобов’язаний це робити.
До закінчення дії контракту, термін якого спливає наприкінці 2019 року, Україна буде викуповувати в «Газпрому» від 4 до 5 млрд кубів газу щороку.
Навіщо ж тоді ці екстрені заходи, якщо Україна і так не купувала газу в Росії?
Проблема в сильних морозах і холодній весні, а також у тому, що «Нафтогаз» розраховував на відновлення постачання газу напряму з Росії.
Хоча є три джерела надходжень газу до української газотранспортної системи, які ми досі використовували: імпорт газу з Європи, сховища і власний видобуток.

А що зі сховищами?
Газу в сховищах достатньо: на 28 лютого було 9,985 млрд кубометрів. Торік у цей час було взагалі на 2 млрд кубометрів менше.
Проблема в іншому: вибрати зі сховищ весь газ одразу неможливо. На добу можна піднімати не більше 115 млн кубометрів, враховуючи технологічні особливості роботи ГТС. А цього Україні не вистачало під час сильних морозів.
А власний видобуток?
Щодоби українські компанії видобувають 57 млн кубометрів. З них 41 млн кубометрів видобуває держкомпанія «Укргазвидобування», інше — приватні компанії. Не вистачає близько 30 млн кубометрів.
Так з Європи ж уже два роки купуємо?
Так, купуємо. Але менше. Європа також страждає від сильних морозів, через що ціни на їхнє паливо значно зросли. За оперативними даними «Укртрансгазу», імпорт природного газу в Україну 1 березня становив 2,836 млн кубометрів (Словаччина — 2,539, Угорщина — 0,296, Польща — 0,001).
Чому так сталося? У «Нафтогазі» розраховували отримати газ із Росії. Про відновлення купівлі газу напряму в «Газпрому» менеджмент НАКу заявляв ще в лютому. Проте передоплату російський монополіст повернув і знизив до мінімуму тиск у газотранспортній системі.
Що далі?
Україна від 3 березня збільшила імпорт природного газу з боку Європи до 25 мільйонів кубометрів на добу, що дозволить повністю закрити потребу країни.
Скільки Україна переплатить за газ?
Ціна закуповуваного в Європі газу на 10 – 20 – 30% вища від ціни для «Нафтогазу» за контрактом з «Газпромом».
Україна в березні мала отримувати природний газ за контрактом з «Газпромом» за ціною 238,55 доларів за 1 тис. кубометрів. Водночас ціни на спотовому ринку, за якими країна нині купує газ у Європі, — від 250 – 300 до 500 доларів.
«Нафтогаз» збирається стягувати цю різницю з російської компанії, яка не поставила газу й фактично не виконала своїх зобов’язань за рішенням Стокгольмського арбітражу.
«Економічна правда», 03.03.2018

Російський чи європейський? Який газ Україна купує на кордоні, які загрози

Наприкінці минулого року НАК «Нафтогаз України» відзначив великий маленький ювілей — рік без закупівель газу в «Газпрому». Але поставки ресурсу з Європи — це банальний реверс газу з РФ.
Та «Газпром» вже 2019 року, коли закінчиться термін дії контракту з «Нафтогазом», може припинити транзитні поставки газу через Україну до Європи, тим самим унеможлививши згаданий реверс.

Що ж за газ ми тоді закуповуємо в Європі?
Це так званий «російський» газ. Спочатку «Газпром» поставляє його (силами нашого «Укртрансгазу») до Європи через територію України. Після того як цей газ перетинає кордон з ЄС (на кордоні Україна – Словаччина), він стає власністю європейських трейдерів, які продають його Україні, куди він у результаті й повертається.
Україна купувала газ у Європі по 230 доларів за тис. куб. м, «Газпром» пропонує по 180 доларів. Виходить, ми втрачаємо 50 доларів?
Ні. Демпінгова пропозиція «Газпрому» з’явилася саме завдяки конкуренції — налагодженим «Нафтогазом» закупівлям газу з Європи. Але, якщо Україна відмовиться від них, повернувшись до закупівель у Росії, «Нафтогаз» може бути в найкоротший термін поставлений перед фактом підвищення ціни з боку російської компанії.
Тобто залежність України від «Газпрому» була ліквідована лише де-юре?
Так. І це несе в собі великі ризики. «Газпром» регулярно заявляє про намір припинити поставки газу в Європу транзитом через Україну. Вихід — прискорення інтеграції української ГТС до європейської мережі. Для цього необхідно розвивати спільні інфраструктурні проекти з учасниками європейського газового ринку.
Дмитро РЯСНИЙ
Економічна правда, 18.01.2018

«Нафтогаз» vs «Газпром»: хто виграв битву під Стокгольмом

Міжнародні арбітри поставили крапку в тривалій суперечці між енергетичними гігантами.
19 січня 2009 року в Москві керівники «Нафтогазу» й «Газпрому» за підсумками переговорів Юлії Тимошенко та Володимира Путіна підписали два контракти, які мали визначити стосунки між компаніями на 10 років. Перший стосувався постачання газу, другий — транзиту.
За угодою ціну для України визначали за формулою, відповідно до якої вартість газу в певні моменти досягала 485 доларів за тисячу кубів, що змушувало українську владу приймати невигідні, а часом і антидержавні рішення для отримання знижок.
Приклад — підписання 2010 року так званих «Харківських угод», які дозволили Чорноморському флоту на 25 років залишитися в Криму в обмін на знижку в 100 доларів. До чого це призвело, мабуть, нагадувати не треба.
Після анексії Криму та початку війни на Донбасі російське керівництво для досягнення політичних цілей вирішило включити свій улюблений та перевірений формат тиску на Україну — газовий шантаж.
У Кремлі заявили, що відтепер усі знижки скасовують і газ для України коштуватиме 485 доларів. Діючий на той час контракт це дозволяв.
Це змусило «Нафтогаз» 2014 року звернутися до Стокгольмського арбітражу з вимогою переглянути окремі пункти газових контрактів. Російська сторона у відповідь висунула свої вимоги.
Після оголошених претензій арбітраж назвали найбільшим в історії комерційним арбітражем: взаємні вимоги сторін сягнули 125 мільярдів доларів.
За цей час міжнародний трибунал виніс два рішення — в травні 2017-го і грудні 2017-го. А декілька годин тому арбітри поставили крапку в цій тривалій суперечці.
Що дали «Нафтогазу» попередні рішення Стокгольма
22 грудня 2017 року арбітраж ухвалив остаточне рішення щодо першого контракту— на постачання газу. У цій справі «Нафтогаз» був у позиції сторони, що захищається. Основне завдання, яке стояло перед українською компанією, — не віддати коштів «Газпрому». З ним НАК успішно впорався.
Грудневе рішення торкнулося трьох ключових питань.
По-перше, арбітри повністю скасували вимоги Газпрому щодо умови «бери або плати», за якою Україна була змушена платити навіть за той російський газ, який не відбирала. За цим пунктом «Газпром» вимагав 56 млрд доларів.
По-друге, арбітраж задовольнив вимогу українського держхолдингу про перегляд ціни в контракті з урахуванням ринкових умов. Йдеться про вимогу «Нафтогазу» прив’язувати ціну в контракті не до кошика нафтопродуктів (за високої ціни на нафту це призводило до різкого зростання вартості газу «Газпрому» для України), а до цін європейського газового хабу (газового торгового майданчику, ЕП). Завдяки перегляду контрактної ціни Нафтогаз зекономив 1,8 млрд доларів на газі, придбаному у 2014 – 2015 роках.
По-третє, було задоволено вимогу НАКу про скасування заборони на реекспорт російського газу. «Нафтогаз» отримав змогу купувати блакитне паливо в «Газпрому» та продавати іншим компаніям.
Ще одне важливе рішення арбітрів: «Нафтогаз» не повинен платити за газ, який нібито постачали на тимчасово окуповані території Луганської та Донецької областей.
Загальний позитивний ефект від першого рішення арбітражу український держхолдинг оцінив у понад 75 млрд доларів.
Транзитний контракт. Останній вирок
У «транзитній справі», про перемогу в якій стало відомо в середу пізно ввечері, «Нафтогаз» уже займав атакувальну позицію.
Український держхолдинг розраховував отримати від 6,5 до 16 млрд доларів, зустрічна вимога російської компанії — 5 млн доларів за транзитний газ, який начебто несанкціоновано «осів» в Україні. Останню арбітри відхилили.
Що стосується вимог НАКу, компанія домоглася компенсації в сумі 4,63 млрд доларів за недопостачання «Газпромом» погоджених обсягів газу для транзиту.
Однак деякі вимоги НАКу трибунал не підтримав. Зокрема, щодо перегляду тарифу на транзит.
Раша, гудбай?
Ні, вже цього року Україна відновить закупівлю газу в російського монополіста, хоче вона цього чи ні.
Річ у тім, що у грудні арбітраж повністю відхилив вимоги «Газпрому» на 56 млрд доларів за пунктом «бери або плати», проте сам пункт у контракті залишився і не був скасований.
Тож тепер Нафтогаз до закінчення дії контракту, термін якого спливає наприкінці 2019 року, зобов’язаний викуповувати в «Газпрому» від 4 до 5 млрд кубів газу щороку.
Компанії встигли провести вже кілька раундів переговорів. За попередніми оцінками, закупівлі можуть розпочатися в березні.
«Ціна, яку зараз зобов’язаний встановити «Газпром», є дуже привабливою. Цим економічним бенефітом треба користуватися», — повідомляв керівник Нафтогазу Андрій Коболєв.
Очікується, що російський газ буде дешевшим за той, який Україна імпортує з Європи.
Микола ТОПАЛОВ,
«Економічна правда», 28.02.2018

 Коментар редактора газети
Де ж вона, енергетична незалежність?

Одразу зазначу, що енергетичну незалежність не варто розуміти в спрощеному вигляді: це коли в нас є все, і ми ні від кого не залежимо. Таких країн на планеті, в кого «є все», очевидно, не існує.
Україна була і є за природними багатствами одною з найблагополучніших країн світу. Чому ж тоді на 27-му році незалежності не маємо економічної незалежності, бодай від Росії?
Перше — час нарешті проаналізувати, що то була за генеральна газова угода між Росією і Україною, ухвалена наприкінці 2009 року? У час, коли президентом був Віктор Ющенко і прем’єром — Юлія Тимошенко. Називаю обох лідерів держави, а вони вже нехай і далі розбираються, які й кого були тоді владні повноваження, яку хто відіграв роль у тому ганебному контракті. Утім, вони й далі показуватимуть одне на одного пальцем. Розбиратися треба нам самим, як і загалом у тих п’ятирічних чварах переможців першого Майдану, Помаранчевої революції, які призвели до реваншу регіоналів. Реваншу і встановлення такого антинародного режиму, який довелося на другому Майдані змивати кров’ю, і ця кров ллється й досі.
Зараз просто варто нагадати, що тодішня угода хоч юридично й була підписана російським «Газпромом» і українським «Нафтогазом», але стала наслідком переговорів двох прем’єрів — Путіна й Тимошенко. Володимир Путін, через неможливість за російською конституцією бути президентом більше двох термінів підряд, з 2008 рок, «за ротацією» «передав» цю посаду Дмитру Медвєдєву, до цього й після цього — російському прем’єру.
Газова угода містила два контракти: на закупівлю нами газу в Росії і на транзит російського газу до Європи. Україна знаходиться саме між великим видобувачем газу — Росією — і великим його споживачем — Європою. І заключний відрізок збудованого в СРСР велетенського газопроводу із Сибіру до Європи проходить Україною. Ми — монополісти транспортування російського газу до Європи. Поки що!
Уся газова угода, обидва контракти були вкрай невигідні Україні. Але вже невдовзі після підписання угоди, на початку 2010-го, до влади в нас повернулися регіонали в особі президента Януковича. Ці російські маріонетки, звичайно, і не думали переглядати газові угоди. Хіба що ось у якому варіанті.
У перші тижні президентства Януковича дві держави підписали сумнозвісні «Харківські угоди». За знижку у здирницькій ціні на російській газ, знижку в 100 доларів за тисячу кубів, Україна погодилася на продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії, тобто російських збройних сил, на нашій території ще на 25 років. Цей термін був визначений угодою між двома державами 1997 року — на 20 років. Тобто 2017 року Росія мала прибрати свої війська з України. Але ще за 7 років до завершення цього терміну, після Харкова, термін цей продовжили на цілу чверть століття, й не від дати підписання, 2010 року, а від дати закінчення старої угоди 2017 року — до 2042 року! Рідкісний приклад і тривалості угод, і головне — торгівлі власною територією, а отже, суверенітетом держави. Адже саме російські війська в Криму стали плацдармом його захоплення Росією навесні 2014 року.
Колись таки буде з’ясовано, як ми тоді втрачали Крим. А поки що варто б дати оцінку, як могли з’явитися оті Харківські угоди? Адже їх мав ратифікувати наш парламент, ще не «переформатований» регіоналами, в якому вони не мали «тушкованої» більшості. І як Верховна Рада на знаменитому засіданні 27 квітня 2010 року, під ґвалт і димові шашки в залі парламенту, «ратифікувала» ті угоди. Можна повернутися до того дня, встановити, чи взагалі був кворум депутатів у залі, а чи голосували кнопкодавством, згадати поіменно, хто голосував, хто був головою Ради, як цей самий Литвин вів засідання, затулений парасольками від яєць, що кидала в нього опозиція. Багато цих депутатів та й сам Литвин і сьогодні зовсім не на політичній пенсії, а в тій самій залі парламенту.
Газова угода, з «харківськими» поправками щодо розпродажу України, спокійно діяла всі 4 роки влади регіоналів. І лише пряма агресія Росії з анексією Криму і війною на Донбасі змусила вже нову українську владу добиватися в міжнародних судах зменшення ганебності тої угоди. І ми цього добилися, що спонукає все-таки апелювати до Європи і світу, попри їх вайлуватість, щодо захисту від російської агресії.
Словом, перший урок новітньої газової атаки Росії для нас — розібратися в недавній історії, думати, що коїться в нашому політикумі, наскільки демократичним є наше суспільство, наскільки його владні інституції підконтрольні народу. Та є і ще ряд уроків щодо справжньої енергетичної незалежності країни.
Давно час інтегруватися в європейську енергетичну систему. Росія якогось дня може покінчити з нашою монополією на газовий транзит до Європи. Але наша газотранспортна система слугуватиме Україні й без транзиту російського газу. Є ще газ із Близького Сходу, а головне — система слугуватиме в газообміні з Європою. І її вже треба єднати з Європою.
Щодо власного видобутку газу. Україна дійсно має величезні його запаси, в тому числі й розвіданого, готового до видобутку. Також і довкола узбережжя Криму, і ось ще одна біда від нашої втрати півострова.
Одразу варто спростувати примітивне твердження, що, оскільки власного газу вистачає для потреб населення й він дешевший від купованого, то тарифи для людей мають бути значно нижчими. Власний газ іде також у «єдиний казан» з купованим, і неможливо розкласти загальні витрати газу «по поличках».
Але тарифи дійсно можуть бути різними, і ось шлях їх зниження для населення. З олігархів варто брати за газ більше, ніж з населення (як і за перевезення сировини, продукції олігархів залізницею, щоб менше підвищувати ціну на квитки для людей). Час уже розібратися, що входить до отої «собівартості» газу. Якщо сюди входить небідне життя газових структур, велетенські зарплати керівників «Нафтогазу» в мільйони гривень, то це щось не те.
Треба розібратися з тим, хто і як у нас видобуває газ, йдеться про приватні компанії. Кому і на яких умовах роздають родовища, хто скільки за це платить — за ліцензії, податків за надра.
Давно час реально, а не на словах модернізувати нашу промисловість, яка нині є просто «пожирачем» газу та інших ресурсів.
Ще одне — альтернативна енергетика. Вона в нас близька до нуля — сонячна, вітрова, «зелена». Як величезне диво, довідуємося, що поблизу Чернігова планують створити цілу сонячну електростанцію — мільйони сонячних батарей. Хоч, наприклад, у Польщі сонячні батареї масово ставлять установи, житлові будинки. Як і вітрові енергоустановки — від великих, для промислового струму, до домашніх.
«Зеленою» там називають спалювання всього, що горить, насамперед деревини. Щодо останнього, то зростання тарифів  останніми роками (причому дикунське, кількаразове) змусило нас згадати про дрова. До крайнощів вдаватися не варто, тобто пропагувати відмову від підведення газу до сіл. Тим, хто це пропагує, варто подивитися, як це 70 – 80-літнім сільським бабусям топити дровами або вугіллям — не дешевшим від газу ще й нікудишнім. До речі, його варто замінювати нашим поліським торфом, довкола якого останнім часом стільки перипетій. Газ у села треба вести й далі. Але дійсно і дровами в нас заросло все — села, пришляхові смуги. Слід тільки налагоджувати випуск нормальних котлів, а не лише таких, у які треба цілу добу підкидати дрова.
На шляхах між селами в моєму Куликівському районі розчищають пришляхові джунглі й подрібнюють це гілля на тріски — для опалення. От якби ще пальне для техніки на цю роботу так не дорожчало.
Ось скільки нагальних проблем висвітлила для нас чергова газова атака Росії. І розв’язувати їх — нам самим.
Петро АНТОНЕНКО

Advertisements
Опубліковано у Світ. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s