Ми вийшли з тої системи

 У Вільнюсі хочуть відмовитися від назв вулиць на честь діячів, які співпрацювали з радянським режимом

Мова йде про литовського поета і прозаїка Пятраса Цвірку, поетесу Саломею Неріс, письменника і громадського діяча Антанаса Венцлову, поета й діяча Гіру Людаса. Члени робочої групи мерії столиці пропонують прибрати з Вільнюса пам’ятник Цвірці, а також перейменувати сквер, вулиці, школи та музеї, названі на честь цих діячів. Литва знову демонструє вищий рівень декомунізації.

На відміну від України, Литва після Жовтневого перевороту, Першої світової війни не увійшла до складу відновленої Російської імперії, цього разу — комуністичної, не була одним з фундаторів СРСР. У міжвоєнне двадцятиліття Литва, як і Латвія та Естонія, була незалежною і не соціалістично-радянською державою. Литовці, як і латиші та естонці, ніколи не визнавали так званого «добровільного входження» до СРСР, а вважали свої країни окупованими Радянським Союзом.

При розпаді СРСР саме Литва першою і найбільш рішуче з усіх республік Союзу пішла шляхом незалежності. І разом з двома згаданими сусідами давно вже вступила до НАТО і Євросоюзу. Зрозуміло, що всі три країни Балтії рішуче попрощалися з тоталітарним комуністичним минулим.

Але, як бачимо, процес триває, і межі його окреслити непросто. Дійшла черга й до вітчизняних діячів історії, які начебто не були великими ревнителями і служителями тоталітарного режиму, натомість були людьми визнаними, талановитими. Але, виявляється, своїм талантом теж служили зміцненню цього режиму. Так, принаймні, вважають нині багато хто в Литві. Коротко — про кого ж мова.

Пятрас Цвірка (19091947) — литовський прозаїк, поет, публіцист. Народився в селянській родині. Від 1934 р. — член Товариства литовських письменників. Під час  війни перебував в евакуації в Кіровській області, Саратові, Алма-Аті, від 1942 р. — у Москві. Редактор літературного журналу «Перемога». Помер 2 травня 1947 року у Вільнюсі. Автор першого литовського сатиричного роману «Франк Крук» (1934). Найбільш значним вважається його соціальний роман про життя литовського селянства «Земля-годувальниця» (1935). Литовською мовою переклав твори Стендаля, Пушкіна, Анрі Барбюса, Беранже, Піранделло.

Саломея Неріс, справжнє прізвище — Бачинскайте (19041945) — литовська поетеса. Лауреат Державної літературної премії Литви (1938), Сталінської премії першого ступеня (1947 — посмертно).

Народилася в сім’ї заможних селян. Закінчила Каунаський університет, вивчала литовську літературу, німецьку мову й літературу, педагогіку й психологію. Навчаючись у Відні, співпрацювала з письменниками лівої орієнтації. У 1931-му стала зв’язковою Комінтерну, забезпечувала контакт у 1936 – 1937 рр. з керівниками комуністичних партій Литви і Польщі в Парижі, де мешкала.

1940 року разом з іншими депутатами Народного сейму — письменниками Л. Гірою, Ю. Палецкісом, П. Цвіркою — увійшла до так званої повноважної делегації, яка подала прохання Верховній Раді СРСР про прийняття Литви до складу Радянського Союзу. 1941 року стала депутатом Верховної Ради СРСР. Під час Другої світової війни Саломея Неріс та її син перебували в евакуації в Москві, Пензі й Уфі. 1944 року поетеса повернулася до Литви. 7 липня 1945 року померла в московській лікарні. Похована в Каунасі.

Саломея Неріс дійсно мала комуністичні погляди, Цвірка менше був заангажований у політику. Обоє, безумовно, талановиті письменники, класики литовської літератури. Кращі свої твори написали, ще не будучи в СРСР, а за незалежної міжвоєнної Литви. Та й прожили при Союзі всього по кілька років. Але цілком можливо, що литовська декомунізація дійде і до цих постатей.

А тепер прикиньмо радикальні литовські мірки до наших українських реалій, загалом радянських, адже ми десятиліттями жили в СРСР. Поговорімо, зокрема, про творчу інтелігенцію. Хто і якою мірою своєю творчістю сприяв становленню і зміцненню комуністичного ладу? Список виявиться нескінченним і критерії — доволі розмитими. Суб’єктивно, світоглядно, навіть за спрямованістю своєї творчості письменник міг бути далеким від комуністичної ідеології. А об’єктивно, творячи високі художні цінності, зміцнював цей лад, цю систему. Уже тим, що світові демонстрували дійсно високохудожні твори. Класичний приклад — роман , «Тихий Дон» Михайла Шолохова, українця по матері. Видатний твір про трагедію народу, відзначений найвищою світовою нагородою — Нобелівською премією. І водночас його можна трактувати як роман про перемогу радянської ідеї.

Творчість багатьох письменників, у тому числі противників радянської влади, репресованих нею, часто була дуже неоднозначною. Як нам, наприклад, ставитися до такого генія, нашого земляка, як Олександр Довженко? Трагічна постать, сповнена протиріч. У період української національної революції він воював у складі армії УНР, брав участь у ліквідації більшовицького заколоту на київському заводі «Арсенал». А згодом оспівав цей заколот у фільмі «Арсенал». Так само уславив більшовицьку окупацію України у фільмі «Щорс».

Ідейно чи «життя змусило», але активно співпрацювали з комуністичним режимом, відтак працювали на нього колишні ідейні націоналісти Сосюра, Копиленко, Панч, Головко — класики нашої літератури. Співпрацював і перший голова Уряду УНР, письменник Володимир Винниченко. Та й сам голова Центральної Ради Михайло Грушевський повернувся з еміграції і пішов на альянс з радянським режимом.

Чимало інших наших відомих письменників, які ніколи не були прихильниками націоналізму, незалежності України, але дійсно стали видатними письменниками, чесно й ідейно працювали на радянський режим.

Подібні дійсно видатні українські діячі літератури, мистецтва увічнені в назвах наших вулицю, шкіл, різних закладів. Вони не підпадають під декомунізацію, оскільки там за законом встановлено більш чіткі критерії співпраці з тоталітарним режимом. Але дійсно як бути з тисячами й тисячами імен, багато з яких — наші сучасники? Ми ж лише 26 років у незалежній державі, а ці люди десятки років жили і працювали в СРСР, виходить — і на комуністичний режим. Письменники, актори, музиканти, врешті журналісти, що, як і я сам, не один десяток років відпрацювали в партійно-радянській пресі.

Що нам, усім громадянам незалежної України, тепер робити? Каятися, продовжувати ідейну чистку, поки в суспільній свідомості не залишаться лише «істинні арійці»? Чи, може, все-таки нарешті прощатися з тоталітарною ідеологією, яка насправді більш живуча, ніж деякі імена в суспільному просторі.

Петро АНТОНЕНКО

 

 

Опубліковано у Світ. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s