Що за «боротьбою з корупцією»?

     Чвари численних правоохоронних органів України, старих і нових, які ми бачимо останніми тижнями, викликають у громадян цілком резонне обурення, а то й огиду. Перше судження громадян, що викликає таку реакцію: чи не забагато в нас цих органів, якщо до існуючих постійно додаються нові? Друге: а яка, власне, ефективність цих органів, якщо корупція і далі, як іржа, роз’їдає державу?

Отже, спершу про корупцію. Вона нині стала чи не найбільшою суспільною «фішкою», тим, про що торочать на кожному кроці. І чи не найбільшою внутрішньою суспільною проблемою, при всьому морі інших проблем. Саме внутрішньою, бо головна нинішня проблема, точніше — трагедія, — це війна в Україні, єдиній країні Європи, де вона точиться. Але війна, при всіх її внутрішніх факторах і причинах, — це все таки міжнародна біда, насамперед — агресія сусідньої держави, а також дивна реакція на це Європи і світу. А всередині країни йде неоголошена війна корупції проти держави, народу.

Звичайно, наша корупція має і міжнародну складову, адже в багатьох оборудках «ноги ростуть» із-за кордону або навпаки — туди втікають корупціонери та їхні мільярди. І все ж це насамперед наша внутрішня проблема.

Чому ж люди вважають це проблемою номер один? Бо вони ототожнюють корупцію з таким поняттям, як несправедливість. А всім же хочеться справедливості. Ось чому її антипод, корупція, — предмет такої підвищеної уваги людей. Хочуть справедливості — значить, вимагають від держави, її структур боротися з корупцією. Хочеш демагогічно набирати політичні бали, популярність, — називай себе «борцем з корупцією».

Між тим, тут є одна суттєва неточність. Так, звичайно, корупція — це прояв несправедливості. Але поняття «несправедливість» — набагато ширше від поняття «корупція». Остання є лише частиною несправедливості. Бо, врешті, несправедливістю є будь-які антисоціальні дії, зокрема злочини: вбивство, грабунок, крадіжки, хуліганство, афери. А що ж таке суто корупція? Зазирнемо у словник, куди ми так нечасто зазираємо. І ось точне визначення. «Корупція (від лат. сorrumpere — псувати) — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими й політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення».

Звернімо увагу: корупція — це несправедливість, яка чиниться саме СЛУЖБОВИМИ особами. Звичайно, вони можуть бути на службі і як політичні та громадські діячі, тобто в партіях чи громадських організаціях. Але особливо різке, категоричне засудження громадянами, і це цілком резонно, корупції, несправедливості з боку службових осіб держави, людей, котрі обрані народом у владу, котрим люди довірили управління державним справами. Котрі, врешті, існують на державні (значить, народні) гроші. З таких треба запитувати за вищим рахунком.

Запитувати мають правоохоронні органи держави. У нашій державі, як і належить, вони є. Почнімо з давніх, традиційних. Суди — це взагалі окрема, судова гілка влади, поряд із законодавчою й виконавчою. А ось структури, які прийнято називати правоохоронними. Це ГПУ (Генеральна прокуратура), МВС (Міністерство внутрішніх справ, насамперед поліція), СБУ (Служба безпеки України). Останню нині все частіше залучають до боротьби з суто кримінальними явищами — хабарництвом, економічними злочинами, наркоманією. Звичайно, СБУ може з цим боротися й досить ефективно. Але в цієї служби, та ще в країні, що воює, мабуть, є чимало більш важливих і специфічних завдань, а з криміналом повинні боротися інші органи.

Отже, три давні потужні структури. Одначе після Майдану, Революції Гідності, де одним з головних гасел була не лише євроінтеграція, а й вимога соціальної справедливості, конкретніше — подолання корупції, в державі почали похапцем створювати нові правоохоронні органи, як було заявлено, такі, що конкретно боротимуться з корупцією. Окрім справедливих вимог народу, це мотивувалося ще якоюсь мірою нашим шляхом до Євросоюзу і навіть потребою отримувати чергові міжнародні кредити.

І ось  рішенням вищих органів влади, в тому числі законодавчо, парламентом, утворюються: НАБУ (Національне антикорупційне бюро України), НАЗК (Національне агентство запобігання корупції), САП (Спеціалізована антикорупційна прокуратура). Остання формально — у структурі ГПУ, але доволі автономна. Звернімо увагу: в назвах усіх фігурує термін «корупція» чи похідна від нього. На додачу щойно утворено ще ДБР — Державне бюро розслідувань. Майже як ФБР (федеральне) у США. Тобто за кращими світовими зразками.

Отже, підіб’ємо підсумки вже наявного розмноження цих органів: ГПУ, МВС, СБУ. НАБУ, НАЗК, САП, ДБР. Чи не забагато? Або ще й інакше ставлять питання громадяни: яка потреба? Запитання не зайве, бо мається на увазі: а що ж існуючі, давні органи? Вони що — не спроможні боротися з корупцією?

А що ж таке конкретніше — ота сама корупція, оте «злочинне використання посадовими особами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення»? У нашому кримінальному законодавстві давно фігурують такі злочини. Найперше і найпопулярніше — хабарництво. Останнім часом його завуальовано стали формулювати, як «отримання неправомірної вигоди». Виходить, є й «правомірна»? До чого ці словесні вихиляси? Є давнє, як світ, поняття «хабар», якого давали, либонь, ще в Давньому Єгипті чи Вавилоні.

Так от, будь-який старий правоохоронний орган вправі розслідувати справу будь-якого хабарника. І будь-який районний суд вправі розглядати цю справу й виносити вирок іменем держави. Натомість ще одна нова «фішка» — задеклароване створення так званого спеціального антикорупційного суду. Мовляв, суспільство вимагає та ще й знов-таки — Європа.

Ну, добре, скаже законодавець, інші представники вищої влади, але ось ми створили спеціальні органи боротьби з корупцією, тому це величезне суспільне зло долатимемо успішніше. Якби ж то!

І річ не лише в тому, що всі ці органи сіли на наш бідний, вічно дефіцитний державний бюджет, хоч, звичайно, і в цьому теж, адже це народні гроші, відірвані від шкіл, лікарень, наших занедбаних сіл. Між тим, деякі антикорупціонери непогано влаштувалися на «боротьбі з корупцією». Чого варта недавня історія з НАЗК, де спокійно виписували собі стотисячні й більші зарплати та мільйонні премії.

Річ не лише в тому, що сумарна ефективність усіх цих органів була і є дуже сумнівною і щось не побільшала від утворення нових структур. Хоч, звичайно, це надважливо, адже навіщось їх створювали.

Річ ще в одному — ганебності чвар між тими структурами, які покликані боротися з несправедливістю. Це що — чергове підтвердження і прояв того, як наше бідне суспільство, нашу так звану національну еліту роздирають чвари? Схоже, що так.

А чвари ці вже виходять за всякі межі пристойності. Не станемо втягуватися в безпредметну дискусію, хто тут «правіший». Усе це однаково гидко й обурливо. Один орган порушує кримінальні справи проти посадовців іншого, ті, з іншого, — навзаєм. Ті ловлять тих, ці — отих. Звичайно. корупціонери є і в самих органах, адже там теж служать ті самі «посадовці». Але чи не надто захопилися там ловінням одне одного? А як же море, океан корупції в інших сферах?

І ще  ось що прикро. Ці чвари між правоохоронними органами, старими й новими, є проявом політичної колотнечі у вищих ешелонах влади. Адже за тими чи іншими «наїздами» прямо просвічуються ці політичні чвари, не служіння закону, а обслуговування тих чи інших політсил, за якими ті чи інші олігархи. В такому разі це вже корупція — у самих антикорупційних органах, те ж саме «використанні службовими особами» їхніх посад , нехай навіть і не задля прямого збагачення, але все ж, для шкурних політичних дивідендів, від яких прямий шлях і до збагачення.

Тож укотре виходимо на величезну проблему — слабкість громадянського суспільства. Конкретніше — його слабка  політична структуризація, ще конкретніше — партійний цирк України, з 350-ма чи вже й більше так званими політичними партіями. Насправді партійками, політхолдингами на обслуговування олігархату. Бачимо цю вкрай розсварену політпартійність, коли нездатні об’єднатися навіть близькі за ідеологією партії в потужні політичні сили. Ці партійки чомусь і далі тримаються на рядових партійцях, отих самих громадянах, які так обурюються «розгулом корупції».

Між тим, і на хребті такої «політпартійності» триває ця імітація «боротьби з корупцією» у форматі продукування все нових органів. Від чого самій корупції ні холодно,  ні жарко.

Петро АНТОНЕНКО

Advertisements
Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s