Не бути  безпам’ятними

Представлено шосту книгу видання «Реабілітовані історією»

В Інституті історії, етнології та правознавства імені О. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Шевченка відбулося представлення 6-ї книги багатотомного видання «Реабілітовані історією.  Чернігівська область».

Це загальноукраїнське видання у 27 томах, відповідно до кількості адміністративних одиниць держави — областей, Кримської автономії, Києва і Севастополя. А том кожного з цих регіонів складається з кількох книг. Видання почато згідно з постановою Верховної Ради і Кабінету Міністрів ще від 1992 року. Темою є дані про репресії комуно-тоталітарного режиму СРСР проти мешканців таких-то регіонів країни. Основу томів складають біографічні довідки про репресованих співгромадян, згодом реабілітованих. Хоч тисячі й тисячі їх на момент реабілітації давно були розстріляні, решта зазнали ув’язнень, заслань.

Чверть століття минуло від початку цієї вкрай потрібної справи, яка мала б сприяти нашому остаточному розриву з тоталітаризмом, віддати шану його безневинним жертвам. Але, на жаль, ця справа надто вже затяглася. По Чернігівщині перша книга вийшла лише 2008 року. І протягом 9 років було видано 6 томів. Причому щодо репресованих громадян Чернігівщини, а довідки про них ідуть в алфавітному порядку, то в шостій  книзі дійшли лише до літери «О». Тобто попереду ще довідки про тисячі громадян.

У першій книзі по Чернігівщині взагалі ще не було таких біографічних довідок про репресованих. У наступних книгах — десь по 3 тисячі, в щойно виданій шостій книзі — близько 4 тисяч. Довідки пишуться на основі судово-слідчих справ, які знаходяться в державному архіві області та в архіві обласного управління Служби безпеки. Робота це дуже копітка, адже треба вивчати тисячі документів давністю в 70 – 80, а то й більше років. У довідках вказується, коли й де народилася людина, чим займалася на момент арешту,час і суть вироку суду, дата реабілітації.

Крім цих довідок, томи містять інші архівні документи, зокрема щодо діяльності Компартії, радянських установ, каральних органів, публікації преси тих часів.

Цю дуже непросту й копітку роботу виконують спеціально створені при місцевих органах влади редакційні колективи. У нас це комунальний заклад «Чернігівський обласний пошуковий науково-редакційний центр».

Представлення шостої книги вів директор згаданого інституту, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців, відомий історик Олександр Коваленко. Видання представила директор науково-редакційного центру Олена Потапенко.

Науковий співробітник Інституту історії України НАН, відповідальний секретар головної редакційної колегії видання «Реабілітовані історією» Роман Подкур зазначив, що в шостій чернігівській книзі акцент зроблено на репресіях проти освітян Чернігівщини в довоєнні роки.

Тираж книги — 560 примірників. Її безкоштовно передають для бібліотек, навчальних закладів області.

Ця книга, як і попередні, розміщена в Інтернеті за адресою: http://www.memory-book.org.ua та на сторінці головної редакційної колегії видання «Реабілітовані історією» — www.reabit.org.ua.

Інтернет має значно розширити доступ до матеріалів цього видання. Про потребу такої популяризації говорили й ті, хто виступив на представленні. А це представник Інституту національної пам’яті в області Сергій Бутко, кандидати історичних наук Тамара Демченко, Сергій Горобець, заступник голови Чернігівської райдержадміністрації, краєзнавець Андрій Курданов.

Виступив також редактор газети «Світ-інфо» Петро Антоненко. Він критично оцінив те, що таке важливе, потрібне для суспільства видання виходить так повільно, вже третє десятиліття. Це свідчить про недостатню увагу суспільства, держави до нашої історичної пам’яті. Очевидно, слід негайно посилити фінансовий, кадровий, технічний ресурс для цього видання. Це потрібно всьому суспільству, насамперед — нащадкам репресованих. Уже нема в живих вдів репресованих, адже нині їм мало б бути за 100 років. Уже й діти репресованих, котрі живі, мають по 80 – 90 років, немолодими людьми є вже і їхні онуки. А чи всі так уже знають про своїх репресованих предків? Та й земляки мають знати і пам’ятати про них. Невже так важко в кожній сільраді зробити витяг з розміщених в Інтернеті цих томів — по своєму селу? Зробити роздруківки, розмістити їх у сільрадах, сільських музеях, школах, бібліотеках. Зовсім неважко, просто нема належного бажання й розуміння.

Також згадав редактор нашої газети і про загалом неувагу засобів інформації, насамперед газет області, до нашої історії. Яскравий приклад — як газети області просто проігнорували 100-річчя Жовтневого перевороту, який приніс такі біди Україні, свідченням чого є хоча б це видання «Реабілітовані історією». Але напередодні річниці газети умудрилися «не помітити» цю трагічну дату.

Невже ми — нація безпам’ятства?

Друкуємо вступну статтю цієї 6-ї книги «Реабілітовані історією».

Репресії проти освітянської інтелігенції Чернігівщини 1920 – 1950-х років

Вражають масштаби винищення науково-педагогічної спільноти Чернігівської області та фальсифікацій у заведених на них архівно-кримінальних справах.

Переважна більшість заарештованих були звинувачені у контрреволюційній діяльності, антирадянській агітації та пропаганді, шпигунстві, що передбачали тривалі терміни

ув’язнення чи вищу міру покарання — розстріл.

Визначальну роль у державотворчих процесах ХХ ст. відіграла Українська революція 1917 – 1921 рр., після закінчення якої владу захопили більшовики. Натоді суспільство зіткнулося з низкою гострих соціальних проблем, у тому числі в освітній сфері: стрімко зросла чисельність безпритульних дітей, спостерігалися низький рівень грамотності серед дорослого населення, брак педагогічних кадрів. Ці нагальні питання потребували першочергового вирішення, зважаючи на ускладнення ситуації внаслідок загального зубожіння населення та руйнації економіки.

У 1919 – 1920 рр. керівництво навчально-науковими установами здійснювала Комісія освіти при Всеукраїнському революційному комітеті, а з 1920 р. — Народний комісаріат освіти УСРР.

На підставі постанови РНК УСРР «Про організацію місцевих органів радянської влади і порядок управління» від 8 лютого 1919 р. було створено губернські, міські та повітові відділи наросвіти. Безпосереднім їх завданням стало керівництво навчальними установами, створення мережі шкіл, хат-читалень, клубів, дитбудинків, ліквідація неписьменності серед населення, керівництво політико-виховною та культурно-масовою роботою.

Від перших днів встановлення радянської влади державна політика ґрунтувалася на принципах застосування різних типів насильства, випробуваних ще під час «червоного терору», проголошеного постановою РНК РСФРР від 5 вересня 1918 р. З навчальних закладів поступово витісняли викладачів із дореволюційним стажем, оскільки першою опозиційною групою влада визнала саме інтелігенцію «старої» школи. Процес «перебудови» освітніх і наукових установ на нових комуністичних засадах здійснювався шляхом грубого втручання в навчальний процес, вилучення «шкідливої» літератури «контрреволюційного змісту».

Процес ідеологізації освіти супроводжувався заходами, спрямованими на утвердження марксистсько-ленінської методології як єдиноможливої під час викладання всіх навчальних курсів гуманітарного й математично-природничих циклів.

Здійснювалася неприхована «війна» з альтернативними науковими концепціями шляхом переслідування провідних учених. Розгром наукових шкіл супроводжувався звільненням працівників з посад, публічним засудженням їхніх поглядів і праць.

Ще однією характерною ознакою становлення більшовицької тоталітарної влади стало поступове проникнення компартійної ідеології в усі сфери суспільного життя. Прикладом може слугувати організація курсів для комуністів-учителів у 1922 р. з метою їх підготовки до роботи в селах, запровадження курсів політграмоти в усіх школах Чернігова. Було створено первинні парторганізації КП(б)У та ЛКСМУ у вищих і середніх навчальних закладах Чернігівщини, мережу постійно діючих шкіл з вивчення історії партії для членів та кандидатів КП(б)У і так званих істпартів, діяльність яких була спрямована на вивчення історії революційного руху та соціалістичного будівництва.

Формування освітньої системи нового типу передбачало суттєві зміни в системі навчальних закладів усіх рівнів. Зокрема, було здійснено уніфікацію навчальних закладів: приватні школи  ліквідували, така сама доля спіткала й освітні установи, створені за ініціативи релігійних громад. У 1917 – 1919 рр. у Чернігові припинили діяльність духовної семінарії та духовного училища. Жіночі й чоловічі гімназії були перетворені на трудові школи або зовсім припинили своє існування.

Освітня система поступово трансформувалася у складову «ідеологічної машини» УСРР, активний інструмент антирелігійної пропаганди та боротьби з інакомисленням у цілому.

Форсована індустріалізація та колективізація сільського господарства зумовили зростання попиту на кваліфіковану робочу силу. Але населення через низьку освіченість було неспроможне опанувати потрібні професії: мережа закладів Чернігівської губернії станом на 1920 р. налічувала лише 150 шкіл з ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1925 р. їх кількість зросла до 820, функціонували також 1700 початкових шкіл.

14 серпня 1930 р. ухвалили постанову ЦВК і РНК про запровадження обов’язкової загальної початкової освіти, що спричинило стрімке зростання мережі навчальних закладів. Протягом 1927 – 1933 рр. чисельність учнів у загальноосвітніх школах СРСР загалом зросла з 1 млн 600 тис. до 21 млн 400 тис. У школах і вишах нового типу культивувалися соціалістичне змагання та ударництво, спрямовані на нівелювання індивідуальності, формування «міцних колективів, об’єднаних спільною загальною ідеєю, метою, напрямком думок».

Зростання кількості початкових навчальних закладів, запровадження мережі шкіл для дорослих потребували форсованої підготовки педагогічних кадрів. Спеціальна педагогічна освіта забезпечувала швидку підготовку вчителів у достатній кількості, хоча, за твердженням дослідників, значно знизився рівень їхньої кваліфікації. У 1920 р. у Чернігові, Ніжині, Бахмачі та Кролевці почали діяти робітничі факультети — загальноосвітні заклади, що надавали робітникам, селянам і демобілізованим

червоноармійцям загальну середню освіту й готували їх до вступу у вищі навчальні заклади. У 1925 р. Прилуцька учительська семінарія, що готувала викладачів початкової школи, була перетворена в педагогічний технікум. У 1931 р. засновано Новгород-Сіверський, а 1934 р. — Ніжинський педагогічні технікуми.

Будинок Прилуцької учительської семінарії, пізніше педагогічного технікуму.

Наприкінці 1930-х рр. в області діяли 70 вищих та середніх навчальних закладів із загальною чисельністю студентів понад 20 тис. осіб, в яких працювали понад 700 викладачів.

Суттєвий вплив на розвиток освітньої системи справила «політика українізації», що являла собою тимчасовий політичний маневр, необхідний засіб для зміцнення радянської влади. Символічно, що її ідеологами стали діячі, які почергово обіймали посаду наркомів освіти, — О.Я. Шумський (у вересні 1924 р. – лютому 1927 р.) та М.О. Скрипник (у березні 1927 р. – лютому 1933 р.). Їхні прізвища згодом стали назвами для так званих «націоналістичних ухилів» — «шумськизму» та «скрипниківщини».

Наприкінці 1920-х рр. влада відмовилася від «політики українізації», на зміну якій прийшов антиукраїнський курс. Його супроводжувала хвиля сфабрикованих справ, спрямованих на дискредитацію провідних діячів української освіти, культури, науки, залякування суспільства. Чернігівщину не оминуло відлуння найбільш гучного показового процесу над членами вигаданої ОДПУ «Спілки визволення України» («СВУ»). Серед заарештованих був один із засновників Чернігівського наукового товариства, очільник Інституту української наукової мови ВУАН Г.Г. Холодний.

Переслідування освітян виразно простежувалося під час так званої чистки партії у 1933 – 1934 рр. Боротьбу з «проявами буржуазно-націоналістичної ідеології» очолили місцеві комітети КП(б)У. Ці заходи виявилися руйнівними перш за все для вищих навчальних закладів та всіх управлінських ланок освітньої системи.

Завідувачі Чернігівського обласного відділу народної освіти, які обіймали цю посаду протягом 1934 — 1936 рр., та їхні підлеглі також постраждали від переслідувань й пережили публічне цькування. Їм закидали нерішучу «боротьбу з класово-чужими елементами», призначення на посаду «ворогів народу». Колишнього керівника обласного відділу народної освіти Й. С. Пелеха звинуватили у впровадженні націоналістичних скрипниківських «теорій» і в лютому 1934 р. звільнили з посади заступника голови Олишівського райвиконкому, яку він обіймав на той час, і виключили з партії. Каральні заходи не оминули міських і районних відділів освіти.

Та чи не найбільше постраждали викладачі вищої школи в Чернігові, Глухові й Ніжині. Стрімкі зміни зробили їх украй вразливими до зовнішніх впливів. Поступова втрата будь-якої автономії, залежність від партійного втручання в навчальний процес зумовили відтік викладацьких кадрів. У 1934 р. втратив посаду директора Глухівського учительського інституту Ю. Я. Рожков, звинувачений парторганізацією в тому, що надав прихисток у навчальному закладі «кублу вигнаних з інших вузів українських націоналістів». Інститут позбувся не тільки висококваліфікованих викладачів та успішних студентів, а й перспективних факультетів — історичного й мовно-літературного, які комісія з чистки партії запропонувала перевести в інші навчальні заклади.

У 1933 р. звільнили з посади директора Чернігівського учительського інституту М.О. Мірошниченка, а 1935 р. — його наступника, «троцькіста-дворушника» І.Ф. Ройфмана.

Статті, вміщені в «Записках Ніжинського інституту

соціального виховання», стали приводом до критики авторів та їх подальшого звільнення з роботи. У січні 1934 р. був звільнений унаслідок «притуплення з його боку більшовицької пильності» директор Ніжинського педагогічного інституту С.С. Порада. Згодом «з’ясували», що в інституті «шпигуни, троцькісти, українські націоналісти», «контрреволюційні елементи» і «класові вороги» становили майже 10% професорсько-викладацького складу.

С. С. Порада

Влада вдалась і до вже звичного вилучення з бібліотек навчальних закладів забороненої літератури, в тому числі творів класиків української літератури В.К. Винниченка, Б.Д. Грінченка та ін.

Кінець 1930-х рр. ознаменували безпрецедентні за своєю масштабністю репресивні заходи, що увійшли до історії під назвою «Великий терор». Його відлуння торкнулося всіх сфер життя Чернігівщини й не оминуло жодної ланки народної освіти. Репресивні заходи здійснювали шляхом залучення як судових, так і позасудових органів (так звані «трійки» та «двійки» НКВС). Підставою для арешту вчителів і викладачів вищих навчальних закладів були обставини їхнього минулого життя, зокрема активна участь у національно-визвольній боротьбі українського народу в 1917 – 1921 рр. Переслідували вихідців з певних соціальних груп:  дворянства, міщанства, заможного селянства, духовенства. Важливим фактором було етнічне походження освітян, адже влада здійснювала так звані «національні операції», що супроводжувалися наступом на школи національних меншин.

Упродовж 1937 – 1938 рр. «ворогів народу» шукали в усіх ланках освітньої системи. Змінилася й атмосфера в навчальних закладах, співробітники яких перебували у стані всезагальної підозри й страху, мали місце «стукацтво» та інші неприйнятні для професійної педагогічної етики явища. До редакцій газет, партійних інстанцій, радянських органів надходили анонімки, доноси, скарги. Так, директора Чернігівського педінституту Г.А. Василенка звинуватили в упередженому ставленні на іспитах до студентів-комуністів і комсомольців, втраті пильності щодо поведінки окремих студентів, хибному трактуванні марксистсько-ленінських положень. 21 листопада 1937 р. Г.А. Василенка розстріляли. Директора Ніжинського педінституту М. П. Загрецького звинуватили в антирадянській діяльності. Його було розстріляно 23 квітня 1938 р.

Поглибилася й проблема соціального сирітства, оскільки дітей «ворогів народу» вилучали із сімей. Турботу про них було покладено переважно на навчальні заклади інтернатного типу, що мали забезпечити «комуністичне виховання». Таким чином, співробітники дитячих будинків «особливого режиму» долучилися до руйнування «соціально чужих сімей», а ці заклади освіти  опосередковано перетворили на засіб примусу.

Арешти не оминули й освітян — уродженців Чернігівщини, які мешкали за межами «малої батьківщини». Жертвою сталінського терору став уродженець Чернігова В.М. Ганцов — видатний мовознавець, викладач кількох київських вишів. Заарештований за звинуваченням у належності до «СВУ», він провів 17 років у таборах ГУЛАГу і був повністю реабілітований вже посмертно.

У 1931 р. розстріляли декана біологічного факультету Київського інституту профосвіти, уродженця Чернігова М.М. Воскресенського.

Згідно з постановою колегії ОДПУ СРСР від 9 березня 1934 р. розстріляли колишнього директора Київського польського інституту соціального виховання С.В. Сохацького, який народився в Ніжині. Зазнав переслідувань уродженець Остра, засновник Інституту демографії АН УСРР, професор М.В. Птуха. У 1937 – 1938 рр. очолюваний ним Інститут статистики ліквідували як «шкідницький», адже влада прагнула приховати результати статистичних досліджень і перепису населення, що висвітлювали наслідки Голодомору — найбільшої соціальної та демографічної катастрофи України 1930-х рр.

Така сама доля спіткала і О.О. Карпека, який народився у Кролевці (натепер — Сумська обл.). Майбутній педагог, перший заступник наркома освіти УСРР, ректор кількох навчальних закладів навчався в Новгород-Сіверській гімназії та Ніжинському історико-філологічному інституті. Через переслідування він змушений був залишити Україну і продовжив викладацьку діяльність у РСФРР.

О.О. Карпеко.

***

Представлений у виданні блок «Мовою документів» містить матеріали, що відображають різні аспекти репресій проти освітян та охоплюють 1920 – 1950-ті рр. До книги увійшли документи, що висвітлюють перебіг репресій у межах адміністративних кордонів Чернігівської області, включно з територіями, які нині входять до складу Полтавської та Сумської областей. Це матеріали з фондів Державного архіву Чернігівської області та Галузевого

архіву Управління СБУ в Чернігівській області, більшість яких уперше запроваджується до наукового обігу.

Серед публікованих матеріалів — діловодна документація вищих навчальних закладів Чернігівщини (ф. Р – 608), установ різних ланок системи освіти, зокрема листування Інспектур наросвіти (ф. Р – 5492). Також оприлюднено протоколи засідань, доповіді та звіти партійних осередків навчальних закладів, культпропвідділів ЦК КП(б)У, Чернігівського обкому і райкомів КП(б)У, матеріали комісій з чистки парторганізацій (ф. П – 470, ф. П – 1669). Вони свідчать про втручання партійних органів у роботу навчальних закладів і формування особливої атмосфери, яка унеможливила інакомислення й вільну творчу думку в учнівських, студентських та

викладацьких колективах.

Опрацьовано також документи особового походження — листи, заяви, звернення освітян, адресовані партійному керівництву щодо їх поновлення на посадах, доповідні записки, листи наклепницького змісту, фактично доноси, що слугували приводом для переслідувань педагогічних працівників.

Окрему групу матеріалів складають скарги репресованих освітян щодо перегляду їхніх справ та реабілітації, витяги з автобіографій, характеристики з місць роботи (ф. Р – 8840). Ці матеріали розкривають обставини фабрикування справ і аргументують правову безпідставність та ідеологічну спрямованість терору.

До книги внесено статті, опубліковані на шпальтах місцевих видань, які слугували інструментами публічного цькування жертв репресивної політики, пропагували ненависть до «ворогів народу», «шкідників» та їхніх «посібників» серед освітян. До цієї групи джерел також належать листи, надіслані до редакцій періодичних видань, у тому числі від сільських кореспондентів, з критикою на адресу педагогічних працівників, які слугували приводом для репресивних заходів.

Олександр КОВАЛЕНКО, Олена ПОТАПЕНКО

Члени комісії зі складання словника української живої мови ВУАН. Стоять зліва направо: В.К. Дем’янчук, В.М. Ганцов, Г.К. Голоскевич, О.Т. Андрієвська. Сидять зліва направо: П.Я. Стебницький, академік ВУАН А.Ю. Кримський, М.М. Грінченко, академік ВУАН С.О.Єфремов. Фото 1922 р.

 

Advertisements
Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s