Чотири трагедії Майдану

Заголовок — дзеркало публікації, він має точно відображати її суть, ідею. Тут у заголовку напрошується ще одне слово, передостаннє. Наприклад, «після», тобто «після Майдану». Можна і ще категоричніше, конкретніше — «внаслідок Майдану».

Трагічні явища, про які нижче, прийшли в Україну «після і внаслідок» Майдану. Як тоді оцінювати Майдан зараз, давайте подумаємо. Але, схоже, якщо ці явища стали трагедією для України, то вони стали і трагедією самого Майдану, феномена сучасної України, втім, здійсненого вже вдруге.

Отже, давайте окреслимо бодай чотири трагедії, трагічні явища, з якими зустрілася Україна після останнього, другого Майдану, який було названо Революцією Гідності. Мабуть, це основні з усіх наших випробувань останніх років. Дехто може продовжувати цей список, додавши, наприклад, такі явища, як подальше зубожіння народу, корупцію, трикратне падіння національної валюти — гривні, демографічну ситуацію, яку вже називають і катастрофою, подальше вимирання села, фізичне й моральне падіння населення (алкоголізм, наркоманія, безкультур’я). Усе це, безумовно, дуже серйозні речі. І все ж те, про що мова далі, — більш глобальне.

Звернімо увагу й ось на що. Три з цих трагедій, цих явищ сталися в незалежній Україні вперше. Четверте явище — повторило існуюче, хіба що в більших масштабах, тому такі масштаби — теж уперше. Отже, по порядку.

В Україні — війна. Єдина країна Європи, де йде війна. З танками, артилерією. 10 тисяч убитих, десятки тисяч поранених, понад півтора мільйона біженців (переважна більшість з нас погано уявляє цю трагедію — стати біженцями). Війна — і що тут коментувати. Це страшно, а ще страшніше через те, що вона поки  без просвітку на видиме закінчення. Облишмо зараз дебати, хоч і дуже важливі, як почалася війна, чому вона триває. Головне — як її закінчити.

Україна втратила частину території. Крим і половину Донбасу. Втратила вперше за роки незалежності. І вперше за понад 70 повоєнних років одна держава втратила територію не просто внаслідок агресії іншої, а й із приєднанням території до цієї іншої держави.

В Україні вперше відбулася силова зміна влади. Можна сто разів називати останній Майдан найкращими словами, говорити, що це була Революція гідності, честі, достоїнства, справедливості, але суті це не міняє. Зміна влади відбулася внаслідок силових дій учасників революції, нехай навіть найблагородніших їхніх дій.

У жодному разі тут не ставиться під сумнів легітимність постмайданної влади. Не забуваймо, що, як і під час Помаранчевої революції, справу теж узяв у свої руки наш парламент, вищий представницький орган народу. Саме Верховна Рада України тодішнього 7-го скликання, в апогеї громадянського протистояння, після масових убивств людей у центрі столиці в попередні дні (теж уперше в нашій новій історії) 22 лютого 2014 року на своєму екстреному засіданні ухвалила кардинальні рішення. Про те, що тодішній президент країни Янукович полишив межі держави й відсторонився від виконання своїх повноважень. Також Рада призначила посадовців на вищі державні посади, включно з обранням нового керівництва парламенту й уряду.

Але що передувало цьому? Тримісячне силове протистояння на самому Майдані, якщо розуміти під ним центр столиці, та  подібні протистояння по Україні. Юридично кажучи, вже саме стояння на Майдані було незаконним, тобто як блокування центру столиці. Незаконним, урешті кримінальним злочином є блокування будь-якої вулиці, площі, дороги. І цей Майдан, який, на відміну від першого, Помаранчевої революції, стояв не три тижні, а три місяці, безумовно, був викликом владі. Адже це була територія свободи, не підконтрольна владі. Який знайомий термін, адже ось уже четвертий рік у нас є території, «не підконтрольні владі»,  — на Донбасі. Комусь така паралель видасться святотатством, адже Майдан стояв з благородною метою, а «непідконтрольний» Донбас — це сепаратизм і відкрита спроба руйнування держави. Але зараз мова про суть явища. І про тодішнє розширення території свободи в загостреному форматі — спроб захоплення і таки  захоплення державних установ як у столиці, так і в областях. Можемо зазирнути в Кримінальний кодекс і знайти відповідні статті щодо цього, ще гостріші, ніж «блокування».

Утім, усі ці міркування щодо «законності» — порожній звук для революцій. Вони апріорі, тобто завідомо, є незаконними з точки зору існуючого порядку. Загляньмо в словник. Ось визначення терміну: революція, від латинського revolutio — переворот, змінення, кардинальна зміна. Зрозуміло, що такий переворот у жодному разі не може відбутися мирно, без насилля, повільно, інакше це називалося б — еволюція. Тому найблагородніші бої повстанців на Майдані проти силовиків були боями проти структур, які захищали існуючу владу. І такими ж будуть дії сьогоднішніх силовиків, які захищатимуть нинішню владу.

А «самовідсторонення» від виконання своїх повноважень тодішнього глави держави, глави того режиму сталося з простої причини: якби він не «відсторонився», не втік, його просто могли б знищити. Не забуваймо, що одночасно з Януковичем «відсторонилися» і втекли з країни глава парламенту Рибак і прем’єр Азаров. Тобто все вище керівництво держави, а ще ціла купа з їхньої кліки.

Нехай не сприймуть усе сказане як образу учасників Майдану, революції. Але визнаймо: скриньку Пандори відчинено. Цей вислів з давньогрецької міфології означає «зробити щось незворотне, що принесе дуже сумні наслідки».

Не будемо зараз проводити паралелі з тими, хто, шматуючи країну в Криму й на Донбасі, вдавався до силових дій, фактично скидав державну владу в цих регіонах силовими методами, демагогічно посилаючись на подібні дії Майдану.

Але гляньмо на сьогоднішню Україну. Силові дії в громадянських конфліктах стають нормою — від штурму Верховної Ради і місцевих органів влади до блокування, а ще — демонстративного запалювання під державними установами автомобільних шин, цього символу Майдану.

Але це «квіточки» порівняно з тим, що країна перенасичена зброєю. Чи не в першу чергу — через війну на Донбасі.

І ця зброя поки що вигулькує у форматі нещасних випадків у побуті, кримінальних розбірок. А що наступне — політичні перипетії? Не марно ж перший президент держави мудрий Леонід Кравчук недавно заявив, що, коли трапиться наступний Майдан, то він буде зі зброєю.

До влади прийшли такі самі, як і раніше. Дехто уточнить: не просто такі самі, а значною мірою — ті самі. Чому такі самі? З точки зору чи не основного критерію для людей — соціальної справедливості. Тут уже швидше мова про несправедливість. Конкретніше — про корупцію, використання влади для особистого збагачення. Але ж Майдан стояв саме заради справедливості, гідності людей. І ось таке…

Оприлюднення наприкінці минулого року електронних декларацій посадовців про їхні статки стало шоком для населення. Навіть враховуючи, скільки цих статків було приховано чи переписано на «кумів, сватів, братів».

Можуть заперечити, мовляв, і попередня влада регіоналів грабувала країну не менше, а може, й більше. Зараз називають колосальні цифри грабунку. Просто тоді не було обов’язкового відкритого декларування статків. Припустимо, тоді при владі були ще більші хапуги. Але чи є коректним порівнювати корупціонерів двох режимів, попереднього і нинішнього? Порівнювати варто б з ідеями, гаслами, намірами Майдану і тим, що вийшло. На жаль, контраст тут такий, що напрошується ще одна паралель, доречна в 100-річчя ще одної революції, Жовтневого перевороту. Це гігантський розрив між гаслами тієї революції і тим, що настало наступними десятиліттями.

Отже, чотири трагедії «після», «внаслідок» Майдану, які, схоже, стали трагедією самого Майдану, цього поруху українців до справжньої міцної держави й гідного життя.

В Україні війна, країна втратила частину території, з’явилася філософія насильства, у владі — «такі самі».

Якщо це так, то напрошується болюче запитання: чи потрібен був Майдан, після якого (внаслідок якого?) Україна отримала ось таке? Не поспішаймо з відповіддю. Не поспішаймо спрощено засуджувати рідних тих 10 тисяч загиблих, які з болем скажуть: «Будь воно все прокляте».

Марно зараз ставити перед собою запитання, чи вийшов би ти на Майдан, якби передбачив таке? Історію не переробиш. І все ж дати оцінку тому, що відбулося, можна і треба.

Попри все сказане, ми можемо оцінити Майдан і позитивно, сказати, що він був потрібний і невідворотний — для того, щоб ліквідувати антинародний, антиукраїнський режим регіоналів. Але тоді йде наступне болюче запитання: якщо той режим довелося ліквідовувати такою ціною, з такими наступними трагедіями, що то був за режим? І далі: як такий режим міг з’явитися в начебто демократичній, цивілізованій державі в центрі Європи?

Схоже, відповідь тут очевидна: він з’явився внаслідок ганебних 5-річних чвар переможців першого Майдану, політсил Помаранчевої революції. Сили ці — «Наша Україна» і «Батьківщина». Персонально, бо в нас усе «персоналізоване» за прізвищами,  — Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, тодішні президент і прем’єр-міністр України. А політичним тлом слугували хронічні чвари так званої національної еліти, передусім в особі так званих національно-демократичних сил, партій.

У жодному разі не втягую в дискусію, хто був кращим — «Вітя» чи «Юля», як про це до крику дебатували десятиліття тому навіть баби «на колодах» у селі. Мова про інше. Про те, що лідери Майдану та їхні політсили, і деградована «Наша Україна», й існуюча «Батьківщина», ось уже 8-ий рік, після 2010-го, приходу до влади регіоналів, ухиляються від чесного аналізу своїх чвар. А тут уже потрібен не просто аналіз, потрібне каяття за те, куди зайшла Україна внаслідок цих чвар.

Це не просто екскурси в історію, це сьогодення. Адже лідери першого Майдану зовсім не на політичній пенсії. Юлія Тимошенко — на політичному кону, на самій горі. Очолювана нею партія «Батьківщина», яка була одною з головних політичних сил другого Майдану і найбільшою опозиційною партією парламенту, раптом опинилася в «опозиції» в нинішньому, постмайданному парламенті. Вигідна позиція? Завжди вигідна при недолугій владі. Тимошенко тричі пролетіла повз крісло президента держави. Правда, вперше начебто добровільно — відмовилася балотуватися 2004 року, поступившись Ющенку. Потім Тимошенко програла вибори 2010 року Януковичу і 2014 року — Порошенку, обидва рази стаючи другою в перегонах. Бог любить трійцю? Те, що Тимошенко націлена на треті президентські вибори, очевидно. Мало того, саме їй нині малюють найвищий рейтинг на цих виборах. І її партія готується до виборів усіх рівнів — президентських, парламентських, місцевих, що засвідчила щойно і активна участь у виборах в об’єднаних громадах.

А що ж Віктор Ющенко? Він поповнив, як сам каже, невеличку «профспілку» колишніх президентів, батьків нації: Кравчук, Кучма, Ющенко. Разом із Кравчуком «засвітився» в новому громадсько-політичному проекті — «Українська альтернатива». Його ініціатором стало Всеукраїнське товариство «Просвіта», яке намагається хоч якось згуртувати розпорошені, розчварені, значною мірою деградовані національно-демократичні сили. Поки що безуспішно, якщо говорити про головне — об’єднання цих сил. Тривають чвари, коли партійні вождики чіпляються за існування своїх партійок. Чи вдасться щось об’єднати за участю Ющенка — покаже час.

А поки що і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко — в політикумі, суспільному житті. І поки що — жодних порухів не те що до відвертого аналізу сумного постмайданного 5-річчя 2005  — 2010 років, а й не дуже замаскована неприязнь. Зокрема, у форматі періодичного обміну гострими випадами. Повторю: не втягуюсь у дискусію, хто кращий. Просто із сумом констатуймо: до аналізу, а тим паче до покаяння за внесок у сьогоднішні трагедії України тут як до неба.

А якщо говорити більш загально — і далі біда з так званою національною елітою, з формуванням громадянського суспільства. Натомість — карикатурна «політична структуризація», коли в Україні вже понад 350 партій, і в країні, де йде війна, щороку з’являється більш як по півсотні нових партійок. І все більша апатія до громадянської активності  у мільйонів людей, розчарування їх в обох Майданах. І це вже не просто трагедія Майдану, а країни.

Петро АНТОНЕНКО,

 

Advertisements
Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s