Доки ж будуть нищити село і селян ?

DIGITAL CAMERA

Я народився в селі. Звичайному поліському селі Авдіївка Куликівського району, за 30 кілометрів  від Чернігова. І боляче дивитися, як десятиліттями  існує ставлення до селян, як до людей другого  сорту. Причому, це не лише в незалежній Україні, бо у нас часто при всіх проблемах  кивають «на незалежність». Ні, це процес давній, просто у нашій незалежній державі чомусь, на жаль, не відмовляються від такої  комуно-радянської практики і такого ставлення до села і селян.

А практика ця згубна. Що вже  говорити про трагедію колективізації і голодомору, які були просто засобом нищення селянства. Але й те, що тривало  у «мирний час» комуно-режиму,  скоріше нагадувало війну цього режиму з селянством.

В нашому селі, як і багатьох інших, навіть у 1967 році, коли я йшов у армію, ще не було електрики. І це через 50 років після Жовтневої революції, попри просторікування вождя цієї революції і більшовиків, що, мовляв,  «комунізм — це радянська влада плюс електрифікація всієї країни».  Виходить, що і через півстоліття моє село й тисячі інших не були в цій «усій країні»? Те ж саме  з іншою  життєво необхідною для села  справою — дорогами. Пригадую, як у осінню і весняну негоду по вщент розбитих шляхах вантажну (вона ж — «пасажирська»)  автомашину тяг у сусіднє село чи райцентр  на буксирі трактор.

На цілих два десятиліття пізніше від електрики, вже наприкінці 80-х,  у наше село провели газ. Це при тому, що на той час село вже четверте десятиліття стояло «на газовій трубі» . По його околиці проходив знаменитий, побудований ще на початку 50-х газопровід Дашава — Москва. По ньому газ десятиліттями качали із Західної України в Росію. Поки не викачали весь, а далі вже по цьому ж газопроводу нам милостиво почали постачати газ з Росії, за  їхніми цінами. Так от, газ протікав під селом, але підключитися до нього моєму і ще сотням сіл вздовж цього газопроводу було зась!  Почали сюди проводити газ . як і все інше, в останню чергу.

Продовжуючи сьогодні газову тему, варто прокоментувати недавню заяву одного члена уряду, котрий, через дикунське підвищення ціни на газ,  порадив селянам відмовляться від нього, мовляв, треба переходити на альтернативне паливо. Це просто знущання і лукавство. По-перше, міністр добре знає, як у нас у країні з альтернативним паливом, скільки проблем з тим же вугіллям, торфом, навіть дровами, яка їх ціна і якість. По-друге, урядовцям добре відомо, що основна маса селян — це люди літні, часто самотні, хворі, і як це воно сільській бабі тягатися з вугіллям, дровами. Знають, але що їм  турботи і біди простих селян.

…Міняються парламенти, президенти, уряди, не міняється  на краще лише ставлення до села і селян. На гірше  — так. Корупція, розкрадання держави, недолуга економічна політика — всі ці проблеми, створені самою ж владою, ця влада прагне перекласти на плечі простих людей, особливо селян. Коли економіка «лежить», придумують все нові побори, «оптимізують», тобто нищать соціальну сферу села. У тому ж моєму селі кілька років тому закрили ощадкасу. Всі комунальні платежі люди змушені були робити через поштове відділення. Але буквально через рік в селі закривають і пошту. Притому, що  вона, окрім суто поштових послуг, приймала ті  ж платежі за електрику, газ, розносила пенсії  чи не в кожен двір.

Вже років з десять, як в селі розвалився старий будинок культури. Взагалі-то, це було приміщення колишньої  старовинної сільської церкви, свого часу закритої комуністами. І ось столітня будівля стала аварійною, провалився дах. Вчасно його не відремонтували, все  «не вистачало коштів». У результаті будівля під дощами і снігом зруйнувалася зовсім і вже не підлягала реставрації. Годі було й говорити про спорудження нового закладу культури, так само не знайшлося  коштів для переобладнання під культосвітній заклад якогось з порожній приміщень —  старої школи чи колишнього магазину.

І  нарешті фініш «оптимізації» — восени в селі закрили школу. Ту саму, в яку я колись прийшов у перший клас, де закінчив цю восьмирічку. «Оптимізація». При тому, що в школу було 35 учнів, що немало для нашого часу, і  ще понад півтора десятки діток у дитсадку. І от закрили школу, якій понад 100 років, яку колись , ще до отої революції,  відкривало  земство (останні кілька десятків років  школа була в новозбудованому цілком придатному приміщенні).

Земляки як могли тримали школу, адже розуміли: закривають школу — зникає село. Але останнього удару по школі завдали два підлі, інакше не скажеш, рішення влади, причому, вже нової, постмайданної. Позаторік із законодавства було вилучено положення , що не можна закривати школи без згоди громади села.  Другим ударом стало катастрофічне підвищення тарифів на газ, при   якому опалювати школу стало просто неможливо, при злиденних місцевих бюджетах.

Водночас селян просто обурює, як розтринькуються,  розкрадаються народні кошти. Років зо двадцять тому в моєму селі раптом почали спорудження нової школи, причому аж на 120 місць, добре знаючи демографію сіл, ігноруючи те, що існуюча кам`яна школа ще цілком може служити селу. Нову школу так і не добудували. Вже з півтора десятиліття вона стоїть  в самому центрі села пам`ятником безгосподарності, якщо не сказати — злочинності.

DIGITAL CAMERA

DIGITAL CAMERA

Розвалена, недобудована школа в моєму селі.

Приміщення  поступово розвалюється. Його б ще можна було добудувати, зробити тут, наприклад, дитячий будинок для сиріт і напівсиріт. У селі з чарівною природою над Десною для такого закладу були б всі можливості. Але знову та ж біда — нема коштів. Точніше сказати, нема чомусь коштів для українського села, яке називають колискою нації.

Влада, яка вийшла з цієї колиски і клянеться в любові до села на кожних виборах,  але «шукає кошти селу», оббираючи це ж село. Чого варті нові побори за  так звану «приватизацію» сільських хат. Цю хату десятки років тому нинішня бабуся будувала разом з покійним чоловіком, в цю будівлю ні держава, ні колгосп не вклали жодної копійки. Тепер цю свою власну хату бабу змушують «приватизувати».  А на черзі нові побори у вигляді податків на ту ж хату і на все обійстя, від хліва до курника і  туалету.

Адже  нема коштів  на село у такої недолугої влади, є самі лише проблеми. І головною проблемою стає ось  така влада, далека від потреб і життя простої сільської людини.

Петро АНТОНЕНКО.

 Фото  , що вгорі, біля заголовка, я зробив кілька років тому  в  Михайло-Коцюбинському Чернігівського району. Міняються партії у владі, не  міняється лише ставлення до села і селян.

Advertisements
Опубліковано у Чернігівщина. Додати до закладок постійне посилання.

2 Responses to Доки ж будуть нищити село і селян ?

  1. Володимир Лузан коментує:

    Чого бідні? Бо дурні. Ачого дурні? Бо бідні! Зачароване і безпросвітнє коло. Минулого року ми з дружиною їхали в Хотині до фортеці. Спитали у місцевого дідуся дорогу, а ще поскаржилися на глибокі вирви. На що нам він відповів: “Яка влада – такі й дороги!” Обирємо пройдисвітів, яких немало знаємо з дитинства. Є люди, які цим живуть. Нині їхні часи настали. Все це триватиме доти, доки вже не буде чого красти по-дрібнцях і рейдерствувати по-крупному. Подвійна мораль виховання комуністичних часів ще довго буде впливати на суспільне життя. Адже естафету батьків ще візьмуть діти і онуки. Генетичний код до праці зранили під час колективізації і голодомору. Можна забрати чуже і привласнити. Нинішні буржуї – це спадкоємці (і прямі і духовні) тих, “Кто б!ьл никем – тот станет всем”. А щоб утримати вкрадене, треба йти у владу. Чи буде така влада думати про людей -селян чи жителів міста? Тут хоча б самому наїсится. Про наших “нових українців ще Великий Тарас писав, пам’ятаєте: “Доборолась Україна. До самого краю. Гірше ляха свої діти її оббирають” То як утримувати соціальну сферу, якщо те, що й надійде в бюджет, розкрадається?

    Подобається

  2. Николай Борщ коментує:

    Село живе і процвітає тільки своїми мешканцями.. І ніякі місцеві самоврядування, бюджети, Ради нічого не змінять…. тільки ті що живуть в селі! А ми всі зрадили, залишили село, на відстані “допомагаємо”, приїзджаємо раз на рік-два і вимагаємо хороших доріг, шкіл. лікарень….Для кого? І хто це повинен зробити? А якби кожен імігрант з села хочаби три-чотири рази на рік провідував “Мамину вишню в саду”, вирощував грядку часнику чи редьки, соняшник чи букет чорнобривців..то може б і село ожило..???!!!.І хай тоді попробували б хтось навязать свою мораль, свої правила, Майже всі таланти вийшли з села, і абсолютна більшість з них перед селом, своїми батьками, земляками в великому боргу….Цікаво, а чи коли небудь проснеться свідомість і совість у самих свідомих і совісних людей???…

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s