Тетяна Череп-Пероганич: «Коли любиш любити…»

ПерТетяна Череп-Пероганич — письменниця (член НСПУ) і журналіст. Родом із Чернігівщини. Зараз із родиною мешкає у столиці. Разом із чоловіком Юрієм Пероганичем створили й активно втілюють у життя впродовж двох років свій спільний задум — мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». До того ж ця цілеспрямована і впевнена в своїх силах жінка веде активну громадську роботу, любить подорожувати, відкривати для себе нові місця й нових людей. У її голові — маса цікавих проектів. У її поезіях — багато ніжності й тепла. Про все це й говорили.

 

— Ваша сторінка у Фейсбуці говорить про те, що рідні Вас бачать не часто.

— Це не так (усміхається), вони мене бачать постійно, бо майже завжди зі мною. Наш трирічний синочок Богданчик знає, що сім’я — це пальчики, зібрані в кулачок, усі разом. Хоча, мабуть, я не приклад такої, знаєте, правильної мами, дружини в фартушку, зі сковорідкою смажених котлеток, натертою до блиску підлогою. Для мене це речі не те щоб другорядні, але й не головні.

— Тобто як?

— Тобто, якщо стоїть питання приготування вечері чи походу в кіно, — я виберу кіно. Повечеряти опісля ми можемо, заїхавши всі гуртом у кафе дорогою додому, чи разом удома приготувати потім щось нашвидкуруч.

— І що, чоловік не бурчить?

— Чоловік мене любить. А я його. Я взагалі люблю любити. Це надихає на позитив.

— А якщо любов невзаємна. Що тоді?

— Тоді я пишу сумні вірші…

Коли вже заговорили про творчість, від кого у Вас більше — від журналіста чи від письменника?

— О, на це мені складно відповісти. З дитинства марила журналістикою. Муза прийшла згодом (усміхається). Подобається й те, й інше. Хоча перше дуже часто забирає на себе всю увагу. Я «кайфую», коли пишу про когось, коли спілкуюся з людьми під час інтерв’ю. Займаюся професійно піаром і дуже люблю це діло… Чого мені не вистачає в процесі творчому як письменнику, це спокою, часу (катастрофічно) і, як це не дивно, самотності. Тому багато нових поезій з’являється, але мені їх навіть нема коли в комп’ютер перенести. Та це не біда. Головне, що пишеться. Колись усе зберу і впорядкую. Бо ті книги, що вийшли раніше, вже розійшлися по читачах.

— Розкажіть про портал «Жінка-УКРАЇНКА».

— А що про нього розказувати, його треба читати.

— Він Вам грошей не дає?

Пер 2— Він дає більше — знайомства з цікавими людьми, які непомітно якось стають нам із чоловіком справжніми друзями. Повірте: це дорогого вартує. Саме завдяки порталу в нашому житті з’явилися такі цікаві творчі особистості як Оксана Радушинська, Тетяна Винник, Еліна Заржицька, Любов Відута, Ярина Мавка, Оксана Грек, Світлана Мирвода, Юрій Старчевод, Володимир Германов, Леся Горова і багато-багато інших. Ми спілкуємося, ми щось організовуємо разом, щось створюємо. Спілкування робить нас щасливішими, духовно багатшими. І ці відчуття безцінні. Гроші ми заробляємо поза порталом. Обоє ж із чоловіком працюємо.

— У чому ще, окрім любові, черпаєте натхнення?

— У поїздках, подорожах. У вихідних, коли їдемо до мами. Вона живе в Старій Басані Бобровицького району. Ліс — у кінці городу. Тільки вийшла з машини — й відразу ж хочеться щось писати, творити. Я взагалі будь-де писати не можу. У селі — пишеться. Вдома в Києві — теж, але лише за моїм столом, за моїм ноутбуком. На кухню чи в іншу кімнату перейду і все — пауза.

— А за характером Ви яка?

— Це, мабуть, більше запитання до моїх рідних. Думаю, що їм зі мною не завжди легко: я бунтарка, вибухова суміш — сірник краще не підносити. Але вмію стримувати себе, хоч це й непросто (посміхається).

— Про що мрієте?

— Про мир. Раніше мріяла про хорошу сім’ю, люблячого чоловіка, якісь творчі успіхи. Господь мене почув. А зараз хочу, щоб українці перестали вмирати від ворожих куль, і щоб ворогів не було в Україні. Поки вони скрізь — як зовні, так і поміж нас. Позаймали владні крісла і нищать державу день за днем.

— Що може змінити цю ситуацію?

— Ну, перш за все, у владні крісла треба посадити українців, для яких такі слова, як мова, нація, народ — не пустий звук, а сенс життя. Ми повинні навчитися обирати, довіряти, захищати рідне, своє, не чекати, що хтось це зробить за нас. Інакше бути Україні без українців, чи й не бути взагалі.

— А сила письменницького слова може якось позитивно вплинути на ситуацію, яку Ви описали?

— Аристотель, якщо я не помиляюся, говорив, що слово — найсильніша зброя людини. Думаю, що може. Тому ніколи й не мовчу.

Марина БОЛЕЙЧИК
Березень 2016

Поезія Тетяни Череп-Пероганич

* * *

Зовсім не треба весь час бути зі мною поруч.
Я люблю тебе там, за нічними туманами.
Пролітаю щоночі крізь їхню густу пелену
Нічним метеликом,
Всідаюся тихо на краєчок твого серця —

До самого ранку…

 А тебе не впізнати…

А тебе не впізнати. Тихо вкрилося сріблом волосся.
Мо’, і я вже не та, хоч не скаржуся ще на роки.
Нещасливий… Чи, може, мені це всього лиш здалося?
Як, питаєш, живу? Так, як ти, тільки все навпаки.

Бо щаслива, ЩАС-ЛИ-ВА! Все склалося так, як хотіла:
Дім, коханий, і діти, і друзі, і радість, і сміх…
Недарма, відпустивши тебе, я себе відпустила,
Відірвалася від невезінь і печалей гірких.

Як же добре, що ми розійтися спокійно зуміли.
Лиш поплакала трохи, а потім, набравшись десь сил,
Я любові у Долі — насмілилась і попросила.
Ну чого ж ти собі так нічого і не попросив?!..

 Осінь дорослої жінки

Триптих

1

Осінь. Кава у ліжко…
Убік відкладаю книжку.
Сьогодні мені не до читання
І не до кави.
Я хочу тебе!
Хочу, хочу, хочу,
Мій ніжний, ласкавий.
Візьми мене…
Візьми…
З’їж, як грінку,
Дорослу маленьку жінку.

 

2.

Граюся і не каюся
Почуттями,
Роками,
А осінь
Листям під ноги,
А осінь —

Як засторога…
Грішна,
Непокірна,
Вперта!
Тобі на мені б
Не вмерти…

 3.

Груди цілунками вкрив
Посеред листопаду.
Яка моя правда?
Яка твоя правда?
Зрадники чи долі обранці —
Коханці.
І не в літах справа!
Ти жінку, мов дівчинку, звабив.

 * * *

І що тоді буде, коли я пташиною стану?
Коли мене вирій покличе в дорогу далеку?
Життя ж бо таке: я сьогодні дружина, кохана,
А завтра, гляди, поміж хмар твоя жінка-лелека.

І що тоді буде? Та все, мабуть, так, як раніше.
І листя під ноги, і сонце — згори промінцями…
Лише хтось уголос тобі не читатиме віршів,
На склі їх писатиме осінь сумними дощами.

 

Advertisements
Опубліковано у Україна. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s