Патріарх класичної філології

1 001100-річчя Чернігівського педагогічного університету і 150-річчя від дня народження його першого ректора Олексія Флерова

Саме патріархом класичної філології називали Олексія Павловича Флерова ті, хто знав його особисто. Він і зовні був схожим на патріарха. Від його портрета струменіє тепла благодать, світяться добротою очі, в них відбиваються душевна чистота, благородство, гідність. Тернистий, але світлий і плідний його шлях, особливо в науці.

2016 рік приносить нам два ювілеї — 150-річчя від дня народження Флерова (14 березня 1866 року) і 100-річчя заснованого ним Чернігівського педагогічного інституту, нині — Національного університету ім. Т. Шевченка.

Олексій Павлович Флеров народився в селі Янівка Глухівського повіту, тоді — Чернігівської губернії. Його батько Павло Миколайович був священиком, мати Євдокія Пилипівна — донька священика. Ось як пише у своєму рукописі про життєвий шлях Олексія Павловича його син Павло: «Неприхотливые условия жизни, скудные достатки с ранних лет привили чувство довольства во всём, даже самом малом. В глубоко религиозной, благочестивой семье были заложены высокие душевные и духовные качества ребёнка. Позже семья переехала в Новгород-Северский, к месту службы отца».

У 1875 році Олексій Флеров вступив до Новгород-Сіверської гімназії, де за 42 роки до цього навчався Костянтин Дмитрович Ушинський. Йому Олексій Флеров присвятив статтю «Константин Дмитриевич Ушинский. По поводу воспоминаний о его высоких заслугах для русской педагогики», написану до 25-річчя від дня смерті видатного педагога.

Після гімназії — навчання в Петербурзькому історико-філологічному інституті (1884 – 1888), де студенти виховувалися в дусі класицизму. Надруковану 1893 року в «Педагогическом сборнике» статтю «Митрополита Иллариона слово о Ветхом и Новом Завете и похвала князю Владимиру» Олексій Флеров присвятив улюбленому професору Миколі Петровичу Некрасову. 11 липня 1888 року Флерова направили до Одеської Рішельєвської гімназії, потім — праця в реальному училищі, кадетському корпусі, Маріїнській жіночій гімназії.

1889 року двадцятитрирічний Олексій Флеров став членом історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, був обраний головою педагогічного відділу, редактором «Педагогического сборника».

1892 року вийшла його перша друкована праця — «План «Слова о полку Игореве», видана в Ревелі. Загалом у дореволюційний час було видано понад 200 робіт Флерова. Крім того, окремими виданнями виходили «Грамматика церковно-славянского языка сравнительно с русским» та інші праці. «Грамматика…» витримала сім видань, була удостоєна великої премії Петра Першого.

Олексій Флеров був серед тих, хто підписав Маніфест до уряду щодо реформи школи, відстоював необхідність реформи правопису. Радів, коли вона була здійснена після революції.

Ідею щодо видання творів російських класиків виношував кілька років. Діяльністю О. Флерова зацікавилося Міністерство освіти, особисто міністр Ігнатьєв.

1913 року Олексія Павловича перевели до Петербурга, де він викладав у другому кадетському корпусі, Павловському військовому училищі, Олександрівському ліцеї, публікував наукові праці в «Педагогическом сборнике» та інших виданнях.

1916 року Олексій Флеров переїхав до Чернігова для організації тут педагогічного інституту, де він став першим ректором.

У 1923 році Народний комісаріат освіти України, що знаходився в тодішній столиці Харкові, запросив Олексія Павловича очолити відділ шкільної освіти. У листі було сказано: «Вас знав весь педагогічний світ Росії». Але через релігійні переконання, які Флеров не приховував, призначення не відбулося. Олексій Павлович зостався без роботи. Та й будучи на пенсії, він продовжував займатися науковою роботою, проводив групові заняття вдома, в класах. Але статті, які надсилав до журналів, з різних причин поверталися назад.

У роки Другої світової війни згорів дім Флерова, його велика бібліотека, рукописи. Врятувати вдалося зовсім мало. Проте злидні, голод, на зламали вченого, його робота тривала.

Відстоюючи класику в філології, Олексій Павлович досліджував роман М. Лермонтова «Герой нашого времени». Він писав: «По истечении ста лет после его появления в печати, роман никем не понят, его герой не разгадан… Создавая роман и центральную в нём фигуру Печорина, Лермонтов исходил из живого чувства. Этим чувством было омерзение, отвращение от той лжи, которая часто бывает прикрыта внешним благородством, видом порядочности… Такую манеру раскрытия внутренней несостоятельности он назвал — иронией. Лермонтов считал, что художественная ирония, скрытая в изображении чего-либо, достигает своей цели, отклоняет от дурного, подлости, гадости… Чем тоньше ирония, тем более требуется размышления для проникновения в истинную природу ложного явления, тем сильнее застраховывает людей такое показывание порока».

Олексій Павлович наполягав на вивченні класичних художніх творів у своїх працях «Об изучении русских классиков для школы», «Классицизм в школе» та ін. Ця тема проходить через усю його творчість. Окрім виданих ним друкованих творів, у доробку Флерова такі рукописи: 26 — з літератури, 15 — з мови, 10 — з математики. І це неповний перелік. Син Павло любовно зберіг, зброшурував безцінні рукописи батька.

Син священика Олексій Павлович Флеров, який справою життя обрав філологію, був глибоко віруючим. Його дружина Анна Петрівна пізніше прийняла постриг під іменем Євпраксії. Син Павло, доньки Марія, Ольга, Анна духовно наставлялися на той час чернігівським старцем Лаврентієм (Проскурою), пізніше відомим як святий преподобний Лаврентій, схиархімандрит Чернігівський. Мощі його нині перебувають у Чернігівському Свято-Троїцькому кафедральному соборі.

У сім’ї Олексія Павловича понад півстоліття таємно зберігалася частина мощей святителя Димитрія Ростовського, архієпископа Чернігівського. Перед цим ковчег зі святинею знаходився у Спасо-Преображенському соборі Чернігова, потім — у Свято-Успенському Єлецькому монастирі. Під час його закриття святиню врятував єпископ Ювеналій (Молчанов). Перед своєю смертю він передав святиню священику Іоану (Смоличеву), який сповідував владику. Мощі довго зберігала його дружина Олександра Федорівна — згодом монахиня Анна. Ковчег зі святинею вона довірила лише сім’ї Олексій Павловича Флерова.

Олексій Павлович помер 5 серпня 1954 року, на 89-ому році життя. Залишив рідним прощального листа, в якому написав: «Ещё вначале моей болезни последней меня всё интересовало. Я хотел ещё кое-что написать, закончить некоторые свои работы, вникал в ваши дела, а теперь всё это от меня отнято… Боже, возьми мою душу, унеси меня из этого мира! Боже, не поставь мне этого в грех, я хочу уже христианской кончины. Довольно… Довольно…».

Ковчег із мощами святителя Димитрія Ростовського берегли діти, потім — невістка Олексія Павловича, Віра Аркадіївна Флерова. 3 жовтня 1997 року, в День пам’яті мучеників — князя Чернігівського Михайла і боярина Федора в урочистій обстановці, з благословення митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія (Вакарика) вона передала цю святиню настоятелю Полонського (Прилуцький район) храму Архістратига Михаїла митрофорному протоієрею Володимиру. Окрім відновленого головного приходського храму Архістратига Михаїла, батюшка Володимир побудував храми на честь святителя Димитрія Ростовського, на честь ікони «Неждана радість», яку свого часу описав цей святий. Також зведено храм на честь святого Миколи Чудотворця. Тепер у цьому невеликому, віддаленому від райцентру селі Полонки діють чотири храми.

Того ж дня часточки мощей святого були вручені ігумені чернігівського Свято-Успенського Єлецького монастиря матушці Амвросії (Іваненко), ігумені Прилуцького Свято-Троїцького монастиря матушці Вірі (Таран), настоятелю Свято-Кирилівського храму Києва митрофорному протоієрею Феодору (Шеремету).

Понад півстоліття нема в живих Олексія Павловича Флерова. Але, на жаль, залишилася байдужість місцевих чиновників, у тому числі Чернігівського педуніверситету, на будівлі якого нема навіть меморіальної дошки на честь видатного вченого. Він і впокоєний у скромній могилі, до якої не протоптали стежки викладачі й студенти університету…

Лариса МАХІНА,

член Національної спілки журналістів України,

м. Чернігів

 

Advertisements
Опубліковано у Чернігівщина. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s